Грязнов обернувся і уважно подивився на Ожогіна..
– Нічого особливого.
– А все ж таки?
– Надокучило мені це курортне життя! – різко сказав Грязнов.
Ожогін ледве помітно посміхнувся.
– І ти, виходить, вирішив його змінити?
– Так, вирішив…
Микита Родіонович відкинувся на спинку стільця.
– Так, так… Товариш Грязнов хоче самовільно змінити наказ, даний йому як комуністу. Так? Може, зі мною поділитесь своїми планами?
Андрій подивився на Ожогіна, і злий вогник блиснув у його очах.
– Вам смішно… Вам завжди смішно, коли я говорю про себе! Вам байдуже до стану товариша… А мені… – він затнувся, – а мені нудно тут. Я так далі не можу…
Андрій відвернувся, але Микита Родіонович помітив, як важко він дихає. Ожогін підійшов до товариша.
– Це не моя приїйха, Андрію. Завдання, яке стоїть перед нами, ти знаєш. Знаєш також, що мені доручено керувати, і ти не вільний робити так, як тобі хочеться. Я теж не задля примхи нудьгую без справжнього діла.
Грязнов похилив голову.
– Допустіть мене до бойової роботи групи Ізволіна! Я справлюсь! – У голосі Андрія з’явилися прохальні інтонації.
– Кожному з нас, Андрію, визначена певна мета.
– А я не хочу сидіти склавши руки і киснути в цій норі!
– Ну, що ж, тоді роби так, як знаєш. Але спочатку раджу подумати: чи схвалить твій план партія?
– Інші активно борються. Чим я гірший від них?
– Твоя ділянка фронту тут.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 64. Приємного читання.