Розділ «Частина перша»

– Розмір?

– Три чверті.

– Справний?

– Ні. Трохи западають два баси.

– Я можу його побачити?

– Приходьте о п’ятій годині на вулицю Муссоліні, номер дев’яносто два. Я вас зустріну.

– Добре.

– Всього найкращого.

Старик трохи нахилив голову і пішов у бік парку. Ожогін ще деякий час постояв біля газети, вдаючи, ніби читає її. Потім поволі пішов додому. З-за рогу з’явився Грязнов.

– Акордеон знайдено, Андрюшо! – дивлячись у схвильоване обличчя друга, промовив Микита Родіонович і, посміхаючись, ляснув Грязнова по плечу. – Тепер почнемо грати…

Денис Макарович біг додому, майже не відчуваючи ніг. Давно так прискорено не билося серце, давно він не відчував такого припливу радості. Біля дверей будинку Денис Макарович зупинився, щоб віддихатись, надав обличчю звичайного зосередженого виразу і, глибоко зітхнувши, відчинив двері.

– Ну й погодка! – сказав він, скидаючи пальто і сідаючи на улюблене місце біля грубки. – В такий день тільки кістки гріти біля вогню.

Пелагія Стратонівна підкинула соняшникового лушпиння в грубку і, грюкнувши дверцятами, зачинила їх.

– Рано від холоду ховаєшся, ще зими немає.

– Нічого не вдієш, старість бере своє! Радий би не скаржитись, та не виходить. – Денис Макарович заходився розтирати коліна долонями рук.

– Не такий вже старий, як наговорюєш на себе.

– Старий, старий! – посміхаючись, заперечив Ізволін. – Як не кажи, а шостий десяток пішов – піввіку з рахунку скидай.

Пелагія Стратонівна слухала чоловіка і в його голосі відчувала хвилювання. Обличчя Дениса Макаровича світилося радістю, зморшки біля очей, завжди такі глибокі, здавалось, розгладилися, і на губах притаїлась ледве помітна посмішка. «Сам усе розповість», подумала вона, вдивляючись в обличчя чоловіка. Але Денис Макарович мовчав. Пелагія Стратонівна відвернулась і почала зосереджено дивитись на полум’я в грубці. Ізволін зрозумів настрій дружини.

– Ну, чого ти, Поленько? – Він устав і ніжно взяв дружину за плечі.

Пелагія Стратонівна подивилася на чоловіка, і їй раптом захотілося розповісти йому про те заповітне, про що думала багато днів сама, що хвилювало її материнське серце: