– Я за тютюнцем, Денисе Макаровичу, – потираючи руки, заговорив він. – Позичте трохи. Гість завітав, а в мене весь вийшов.
Микита Родіонович вийняв портсигар, наповнений сигаретами, відкрив його і подав Тряскіну.
– Прошу.
– Матінко моя! – вигукнув Тряскін. – Справжні сигарети… Мені навіть незручно.
– Беріть, беріть, у мене є ще. І знаємо, де взяти.
– Дивіться! – розтягнувши червоне лице в посмішку, здивувався Тряскін. – Дуже вдячний… Приємне знайомство! – Він захопив з десяток сигарет. – Сподіваюся, ще побачимось… Спасибі.
Незграбно повернувшись, Тряскін вийшов.
– Ходімо в ту кімнату, – запропонував Ізволін, – поторгуємось за акордеон.
Увійшла Пелагія Стратонівна.
– Темно вже, – промовила вона. – Вікна завісити чи що?
– Завісь, завісь, – погодився Ізволін. – Доведеться при коптилці посидіти: в наш район світла не дають.
Пелагія Стратонівна принесла коптилку, зроблену з консервної банки, і запалила гніт. Коптилка світила тьмяно, непривітно: кімната відразу втратила свій затишок.
Денис Макарович заговорив про свого сусіда – Карпа Тряскіна. Він розповів, що коридор розділяє їх будинок на дві однакові двокімнатні квартири. Тряскін займає другу половину. Він столяр-червонодеревець. До приходу німців квартиру займала дружина райвоєнкома з того самого району, де до війни працював і жив Тряскін. Райвоєнком пішов у партизани, а дружину з дочкою залишив тут. Тряскін, з’явившись у місті, пронюхав про це, доніс, і в грудні сорок першого року матір і дочку арештували. Управа передала квартиру Тряскіну. У Тряскіна є дружина і дочка – перекладачка гестапо.
– Небезпечне сусідство… – похитав головою Ожогін.
– Аніскільки!
Ожогін здивовано підняв брови,
Денис Макарович ще раз підтвердив, що сусідство цілком безпечне. Після того, як Тряскін поселився в квартирі, зовсім припинилися візити німців та поліцаїв, і Ізволін почав жити спокійно. До знайомства з Тряскіним він ходив на реєстрацію в комендатуру щотижня, а тепер ходить раз на місяць. Тряскін ні в чому Ізволіна не підозрює.
– От друг Тряскіна – горбань – більш небезпечний. Він давно живе в місті, примічає кожну нову людину, стежить за нею, а результати повідомляє в гестапо. Він видав уже кількох чоловік.
– До речі, вам не здавалось, що за вашим будинком хтось стежить? – спитав раптом Денис Макарович.
Ожогін не звернув уваги на тон, яким було задане це питання, і не помітив лукавих вогників у примружених очах Дениса Макаровича.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 22. Приємного читання.