Розділ «Частина перша»

– До нас? – здивувався Грязнов.

– Зараз дізнаємось.

Микита Родіонович встав і вийшов з кімнати. Біля вхідних дверей стояв хлопчик років одинадцяти в стьобаному ватнику.

– Я по об’яві… Акордеон вам, чи що, потрібен?

– Так, потрібен. А ти хто такий?

– Я поведу вас до одного дядечки. У нього є хороший акордеон. Підете?

– Що ж, веди, – погодився Микита Родіонович і уважно подивився на хлопчика.

На голові у нього була кепка, що спадала на очі, на ногах – великі солдатські черевики; ватник теж був, мабуть, з чужого плеча.

Помітивши на собі цікавий погляд дорослого, хлопчик зніяковів і опустив очі.

– Тоді одягайтесь, я поведу вас, – сказав він і шморгнув носом.

– Я зараз, почекай хвилинку…

Коли Ожогін вийшов, хлопчик стояв на тротуарі.

– Ідіть прямо, прямо по цій вулиці, – пояснив він. – Коли треба буде зупинитись, я скажу.

Микита Родіонович пішов по тротуару, не обертаючись. Минув один квартал, другий, третій… Хлопчик ішов ззаду; зрідка чувся його тихий кашель. Нарешті, наблизившись до Ожогіна, він тихо промовив:

– Он біля стіни дідусь читає газету. Підійдіть до нього.

Черевики дрібно застукотіли по бруку – хлопчик перебігав на протилежний бік вулиці.

Микита Родіонович побачив метрів за п’ятдесят від себе чоловіка, який, витягнувши шию, уважно читав вивішену на стіні газету. Ожогін підійшов до нього і зупинився.

– Ви, здається, продаєте акордеон? – спитав він через деякий час.

Незнайомий озирнувся, подивився Ожогіну в обличчя:

– Так, фірми «Гонер».