– Як нам удасться реабілітувати себе, виправдатись перед радянською владою? Ми знищили Роде. Ви жертвували собою, а я прийняла кулю. Але хто ж повірить, що вбили, наприклад, ви, а вбивству сприяла я? Подібне може заявити будь-хто, тим більше, що винуватець не знайдений. Чим же ми доведемо те, що зробили?
– На це питання я вам уже відповідав, – спокійно промовив Ожогін. – Покладіться цілком на мене.
– Добре, – зітхнула Тряскіна, – я згодна, але мене хвилює й інше: чи досить того, що ми зробили, для спокутування нашої провини?
– Ні, мабуть, недосить. Точніше, дуже мало.
Тряскіна притулила голову до стіни і замислилась.
– Так, – промовила вона тихо, – але що я можу ще зробити?
– А от про це давайте подумаємо разом.
XXVII
Прийшов яскравий травень, з ніжною зеленню дерев, з ароматом квітучої черемухи, з солов’їними співами на світанку, дзвоном різноголосих пташок. Перестала парувати земля, просохла, прогрілася, вкрилася яскраво-зеленим килимом.
Усі чекали дощу, але його не було. Бездощовим був майже весь квітень. Без дощів почався і травень.
Сьогодні зранку на горизонті з’явилися темні хмарки, загуркотіли перші удари далекого грому, війнуло свіжістю, але дощ так і не пішов.
– Погана справа: посуха буде з весни, – сказав Кривов’яз, уважно розглядаючи чисте небо. – Ось дивись. – Він зірвав струнку кульбабу, яка ледь виділялася над зеленою травою лісової галявинки, і подав її начальнику розвідки Костіну. – Вона в цю пору повинна бути вдвоє більшою, а не таким карапузом…
Начальник розвідки подивився крізь окуляри на подану йому квітку, але нічого не сказав.
Кривов’яз і Костін обійшли маленьке озеро, його дзеркальна поверхня відсвічувала перламутром. Над водою літали комахи. Лякливі бекаси, побачивши людей, спурхнули і зникли на другому березі.
– І озеро недовго проживе без дощу, – сказав Кривов’яз, – висохне…
Костіна дивували слова командира. Чому його турбують відсутність дощу, доля нікому не потрібного лісового озера, всі ці кульбаби, комахи і бекаси? Зараз не до цього. Наступила третя партизанська весна, і чим сухіша вона, чим менше води та вологи в лісі, тим краше для партизанів, тим рухливіші і боєздатніші вони будуть. Причому тут ця весняна лірика?..
Під низькорослою, але розлогою сосною на розісланій плащ-палатці спав Сашурка.
– Повернувся, – тихо сказав командир бригади, побачивши свого ординарця. – Ну, нехай подрімає ще трохи, поговорити встигнемо.
Кривов’яз сів на траву, дістав свою люльку і кисет. Поруч сів начальник розвідки. Набивши люльку махоркою, Інокентій Степанович передав кисет Костіну. Той взяв його, але не закурив: натщесерце курити не хотілося.
Прив’язаний до берези кінь жадібно щипав траву. На ногах і на грудях у нього підсихало клоччя жовтувато-білої піни. Видно, поспішав хлопець. Інокентій Степанович затримав погляд на сонному ординарці, йому і жаль було будити стомленого Сашурку, і в той же час нетерпілося дізнатися про новини. Кривов’яз обережно торкнув Сашурку за плече, і той миттю схопився, протираючи очі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 115. Приємного читання.