Розділ «Частина перша»

– Чому? – трохи розчаровано промовила Тряскіна і сіла на диван.

– Тому, що я знаю все: батько відвідував вас, ви розповідали йому, він – сусідам, а ті – нам.

Микита Родіонович допитливо розглядав Тряскіну. В її поведінці, як йому здавалось, з’явилось щось нове: вона стала спокійнішою, схудла, зник зухвалий вираз очей.

– Знати б тільки, випадково в мене куля потрапила чи ні, – примруживши очі, промовила Варвара Карпівна.

– А навіщо це знати? Ну, припустімо, вам скажуть, що не випадково, що ви робитимете? – спитав, ледве помітно посміхнувшись, Ожогін.

– Що?

– Так.

– Від усієї душі подякую… Якби куля обійшла мене, тюрми мені не минути б. Хто повірив би в те, що я тут не замішана!

– Той, хто стріляв у Роде, не мав жодного наміру нанести вам хоча б подряпину, – запевнив Микита Родіонович. І, бажаючи змінити тему розмови, задав нове питання – що Тряскіна збирається робити далі.

Варвара Карпівна вже думала над цим і поділилася своїми думками. Вона вважала неможливим у даний момент сидіти дома без діла, тим більше, що Гунке, який відвідав її в лікарні, сказав, що чекає її в гестапо. Тряскіна знала також, що на її місце ніхто ще не прийнятий.

Ожогін теж вважав, що рвати відносини з гестапо зараз невигідно, але промовчав.

– Я згодна почекати, – сказала Варвара Карпівна. – Але в мене так багато неясностей, в голові – сумбур…

– Тобто?..

Тряскіна нахмурила чоло, зробила над собою зусилля, наче щось пригадуючи, і заговорила раптом швидко, гаряче:

– Як нам удасться реабілітувати себе, виправдатись перед радянською владою? Ми знищили Роде. Ви жертвували собою, а я прийняла кулю. Але хто ж повірить, що вбили, наприклад, ви, а вбивству сприяла я? Подібне може заявити будь-хто, тим більше, що винуватець не знайдений. Чим же ми доведемо те, що зробили?

– На це питання я вам уже відповідав, – спокійно промовив Ожогін. – Покладіться цілком на мене.

– Добре, – зітхнула Тряскіна, – я згодна, але мене хвилює й інше: чи досить того, що ми зробили, для спокутування нашої провини?

– Ні, мабуть, недосить. Точніше, дуже мало.

Тряскіна притулила голову до стіни і замислилась.

– Так, – промовила вона тихо, – але що я можу ще зробити?