– «Наші вороги можуть вести війну скільки їм завгодно. Ми зробимо усе, щоб їх розбити. Те, що вони нас коли-небудь розіб’ють – неможливе і виключене. Гітлер. 3.10. 1941 року».
Збоку цитати рукою Кібіца були поставлені три величезні знаки запитання.
– «Сьогодні я з певністю можу сказати, що до зими російська армія не буде більш небезпечною ні для Німеччини, ні для Європи. Я вас прошу згадати про це через кілька місяців. Геббельс. Заява турецьким журналістам 15. 10. 1942 року». І напис упоперек: «Я згадав про це рівно через рік. Турецьким журналістам не раджу згадувати».
– Критикує начальство! – розсміявся Андрій.
– Так, схоже на це… «Можна вже мені повірити в-те, що чим ми одного разу оволоділи, ми втримуємо дійсно так міцно, що туди, де ми стоїмо в цю війну, вже піхто більше не прийде. Гітлер. 10. 11. 1942 року». І додаток Кібіца: «Мій фюрер! А Сталінград, Орел, Харків, Донбас, Брянськ, Київ?! Несолідно виходить…». «Відступ великих полководців і армій, загартованих у боях, нагадує відступ пораненого лева, і це безперечно найкраща теорія. Клаузевіц». І постскриптум Кібіца: «Теорія не на нашу користь». Не заздрю фюреру: підлеглі у нього не зовсім надійні, – зауважив Микита Родіонович. – Ну, досить, а то, того й гляди, повернеться сам Кібіц. – І Ожогін поклав зошит на полицю.
– А може, з собою захопимо? – вирвалося в Андрія.
Микита Родіонович похитав головою: не можна. Друзі почекали з півгодини. Кібіц не повертався.
– Ну, ходімо, вже перша година… Зорг, напевне, турбується.
… Друзів прийняла дружина Зорга. Самого його не було вдома.
Вона пояснила, що чоловіка хвилин двадцять тому викликав до себе Юргенс, і провела друзів до своєї кімнати.
В кутку стояв чудовий, майже у зріст людини, трельяж, оздоблений червоним деревом. На туалетному «столику, на етажерці, на піаніно були розставлені химерні статуетки, вишукані флакони з духами, різних розмірів баночки, пилочки та інші речі кокетливої жінки, яка уважно ставиться до своєї зовнішності.
Дружина Зорга сіла за піаніно і бурхливо заграла вальс із «Фауста».
Через кілька хвилин зайшов Зорг, дуже схвильований, і сказав друзям, що занять не буде.
Ожогін і Грязнов, не розпитуючи, відкланялися і вийшли.
– Щось трапилось, – сказав по дорозі додому Микита Родіонович.
– Так, і незвичайне, – погодився Андрій.
Дома друзі заговорили про зошит Кібіца.
З поміток Кібіца виходило, що він вважає винуватцем неминучої поразки Німеччини теперішніх її керівників, які завели Німеччину у безвихідь.
– Цей зошит нам пригодиться, – сказав Микита Родіонович. – Ми його використаємо проти нього.
– Яким чином?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Брянцев Г. Таємні стежки» автора Брянцев Г.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина перша“ на сторінці 113. Приємного читання.