Розділ «Частина перша»

Микита Родіонович похитав головою: не можна. Друзі почекали з півгодини. Кібіц не повертався.

– Ну, ходімо, вже перша година… Зорг, напевне, турбується.

… Друзів прийняла дружина Зорга. Самого його не було вдома.

Вона пояснила, що чоловіка хвилин двадцять тому викликав до себе Юргенс, і провела друзів до своєї кімнати.

В кутку стояв чудовий, майже у зріст людини, трельяж, оздоблений червоним деревом. На туалетному «столику, на етажерці, на піаніно були розставлені химерні статуетки, вишукані флакони з духами, різних розмірів баночки, пилочки та інші речі кокетливої жінки, яка уважно ставиться до своєї зовнішності.

Дружина Зорга сіла за піаніно і бурхливо заграла вальс із «Фауста».

Через кілька хвилин зайшов Зорг, дуже схвильований, і сказав друзям, що занять не буде.

Ожогін і Грязнов, не розпитуючи, відкланялися і вийшли.

– Щось трапилось, – сказав по дорозі додому Микита Родіонович.

– Так, і незвичайне, – погодився Андрій.

Дома друзі заговорили про зошит Кібіца.

З поміток Кібіца виходило, що він вважає винуватцем неминучої поразки Німеччини теперішніх її керівників, які завели Німеччину у безвихідь.

– Цей зошит нам пригодиться, – сказав Микита Родіонович. – Ми його використаємо проти нього.

– Яким чином?

– Відразу сказати важко. Треба добре і не поспішаючи все обміркувати.

Опівдні в парадні двері хтось постукав. Микита Родіонович вийшов відчинити двері і побачив Варвару Карпівну.

– Ви здивовані моїм приходом? – спитала Тряскіна.

– Здивований.

– У вас, звичайно, буде тисяча запитань, як і що трапилось?

– Мабуть, ні.