Маруся Чурай (скорочено)

     ...Чи думав про ту голову відтяту,

     поставлену в Полтаві у ті дні.

     Чи про дівча, що закричало: «Тату!»—

     і перейшов той стогін у пісні.

     Отже:

     Богдан подав наказ гетьманський свій — уже печаттю скріплений сувій.

     Що в ньому? Чи встигне Іван до Полтави вчасно?

     Розділ V Страта

     На світанку Маруся вже готова до страти. Душа майже спокійна. Очима вбирає дівчина такі буденні картини, що іншим разом нічим би й не спинили уваги. Невже відспівала?

     Душа у безвісті полине, очима зорі проведуть. Чи хоч пучечок той калини мені на груди покладуть? —

     ось чим переймається Маруся — питанням дівочої честі, бо це важливо як не для неї, так для матері. Як їй боляче зараз! Як витримає мати цей страшний тягар — смерть своєї дитини?!

     А в степу серед ковилів уже готова шибениця. І по дорозі вже потяглися туди люди:

     Що їх веде — і доброго, і злого? Де є та грань — хто люди, хто юрма?

     Що воно діється з людьми! Он якась молодичка ще й дитя з собою узяла. Усі чекають. Чого? Видовища? Зазирає до кожного у вічі Лесько Черкес, нагадуючи про давній звичай. Якщо хтось добровільно згоджувавсь вийти заміж за приреченого до страти, то його милували. Але Черкесові відмовляють: «То ти ж не дівка, тут же навпаки».

     Юрма безжальна, у неї нема душі. І пропускають наперед Бобренчиху, бо вона, бач, «заслужила». І ось у натовпі прошелестіло: «Ведуть!»

     Якась вона не схожа на убивць. Злочинниця — а так би зняв би шапку. На смерть іде, — а так би й поклонивсь.

     Маруся йшла, гарна та горда, якою її знали завжди. Ніколи ніхто з цієї юрми не побачить ні сльози, ні страждання на її обличчі. Бо вона — Чураїв-на. Так колись гордо прийняв смерть її батько, так чинили її великі предки — не схилялися. Чи зрозуміє це натовп? А навіщо? Вони чужі. Може, саме такої гордості не прощали їй, бо не кожному під силу жити з високо піднятою головою, незважаючи на пересуди обмежених, забобонних людей. Вони — юрма. А справжній народ — це такі, як вона, як Іскра, Черкес, Шибилист, як Чурай і Хмельницький. Від них і надійшов порятунок. Іван устиг вчасно. Гетьманський наказ скасував вирок суду, бо «смерть повсюди, а життя одне»:

     В тяжкі часи кривавої сваволі смертей і кари маємо доволі. І так чигає смерть вже звідусіль.

     То чи ж воно нам буде до пуття — пустити прахом ще одне життя?

     Чурай Маруся винна у в одному: вчинила злочин в розпачі страшному. Вчинивши зло, вона не є злочинна, бо тільки зрада є тому причина.