Маруся Чурай (скорочено)

     не з боку вбивства, а із боку зради?

     Ну є ж про зраду там які статті?

     Не всяка кара має буть безбожна.

     Що ж це виходить? Зрадити в житті

     державу — злочин, а людину — можна?!

     Але об казуїстику суддівського столу ламається не тільки шабля Леська Черкеса, що протестує проти вироку суду — віддати Марусю на катування.

     Лесько сказав: — Кого в цім ділі шкода, Так це Івана Іскру. То — козак. Таке нещастя хоч кого знеможе. Це ж можна тут рішитися ума. Любив же він Марусю, не дай боже! Тепер сидить, лиця на нім нема.

     Серед різних людей, що зібралися у суді, син Якова Остряниці, Іван Іскра. Цей чесний шляхетний юнак кохає Марусю, але не тільки в тім справа. Він справжній патріот, і слова його — промова патріота і гуманіста:

     Ця дівчина не просто так Маруся.

     Це — голос наш. Це — пісня. Це — душа...

     Коли в похід виходила батава, —

     її піснями плакала Полтава.

     Що нам було потрібно на війні?

     Шаблі, знамена і її пісні...

     Звитяги наші, муки і руїни

     безсмертні будуть у її словах. Вона ж була як голос України, що клекотів у наших корогвах! А ви тепер шукаєте їй кару. Вона ж стоїть німа од самоти. Людей такого рідкісного дару хоч трохи, люди, треба берегти!

     Але усе марно. Не розбираючись далі, судді присудили Марусю до страти на шибениці.

     Підсудна очі слізьми не зросила. І милосердя в права не просила.

     Розділ II Полтавський полк виходить на зорі

     А час іде. Усюди точиться боротьба. У боях вирішується доля народу: