Мазепа (cтислий переказ, дуже скорочено)

     Над ним тече мутний Дунай, Старечі кості обмиває...

     Семен Палій пішов замолювати свої гріхи у монастир, зрозумівши свою помилку, бо «кріпацтво і свавілля» владарювали на Україні. У епілозі поет розкриває значимість двох ворожих постатей:

     Петро й Мазепа. Краю милий! Вони по—різному прогрес В ті дні далекі розуміли. З Петром Іван програв двобій... Вони несли життя орлине: Той для Росії, а другий — Для золотої України.

     Заключні слова В. Сосюри співають пісню очікуваному щастю України:

     Шумить Дніпро. Він повний світла. Вже наша доля не сліпа. Й моя Україна розквітла Під знаком молота й серпа.

     * * *

     Білі акації будуть цвісти, в місячні ночі жагучі, промінь морями заллє золотий річку і верби, і кручі...

     Будем іти ми з тобою тоді в ніжному вітрі до рання, вип'ю я очі твої молоді, повні туману кохання...

     Солодко плачуть в садах солов'ї, так, як і завжди, незмінно... В тебе і губи, і брови твої, яку моєї Вкраїни...

     Ось вона йде у вінку, як весна. Стиснулось серце до крику... В ньому злилися і ти і Вона в образ єдиний навіки.

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!