Мазепа (cтислий переказ, дуже скорочено)

     Чоловік Терези вирішив спіймати спокусника (Йдеться про вимишлену поляком Пассеном легенду, як шляхтич Фольбковський покарав Мазепу за інтимні стосунки зі своєю дружиною). Він одурив дружину, сказавши про полювання, на яке нібито збирався. «Старий, ревнивий пані муж» вчасно повернувся — застав коханців.

     Пан Іванові помстився: наказав своїм слугам прив'язати Дон—Жуана ремінням до дикого коня й пустити в поле.

     VI

     Несе шалений кінь свого «вершника» безмежними степами, мчить у океани трав.

     Упав кінь в знесилі — знепритомнів і юнак. Відкривши сині очі, побачив він двох татар.

     VII

     Тепер Мазепа працює на виноградниках, в Криму. Побачив Іван ханську полонянку Оксану. її карі очі, важкі дівочі коси причарували його. Жага до волі і нової любові примушує юнака організувати втечу. Уночі він викрадає двох коней і дівчину—невільницю — їхні тіні зникають за муром.

     VIII

     Хан, стривожений зникненням Оксани — його коханої бранки, збирає за втікачами загін татар.

     IX

     Оксана та Іван «летять, немов лелеки» степом. Вони чують за собою погоню. Раптом кінь Оксанин спіткнувся, і вершниця схилила біле личко — смертельна стріла вбила бранку.

     Назустріч їм мчить загін визволителів, це — чубаті козаки—запорожці, які врятували Мазепі життя. У кривавій сутичці загинув їхній отаман, тоді впевненість запорожців похитнулась, і, щоб не бути переможеними, хлопець—бранець підбадьорив товариство — «нову енергію бійцям улив». У цьому бою він ледь не загинув, його врятував дяк, що був між чубатими лицарями степу.

     X

     На Січі Мазепу обрали курінним писарем, щоб «подвиги у книги всі записать».

     XI

     В. Сосюра висловлює свою точку зору щодо Мазепи як політичного діяча:

     Я серцем хочу показать Страшну трагедію Мазепи, І в ній

     в той час страшний незгоди Трагедію свого народу...

     Поет не вважає гетьмана Мазепу зрадником, бо він любив Україну і хотів для неї здобути волю, незалежність. Автор ніби диспутує з Пушкіним:

     О Пушкін, я тебе люблю, Та істину люблю ще дужче! —