Мазепа (cтислий переказ, дуже скорочено)

     І стежку проробив криваву... —

     зійшлись дві армії. Гори трупів і море крові стеляться в гарматному диму.

     Ось грянув лютий бій:

     І смерть круг Карла і Петра На крилах огненних літає.

     Карло XII ледве не загинув, ледь не взяло його смерті «страшне жало». Коли шведські війська побачили живого свого короля, «знов уперед пішли грозою».

     Безстрашним у бою зобразив В. Сосюра, як і О. С. Пушкін, Петра:

     Летить, як буря, на коні Любов російського народу Крізь канонади сивий дим... Шепоче він святу молитву І армія іде на битву, В однім пориві злита з ним...

     Автор поеми вболіває за український народ, змальовуючи його роздвоєність, як він до загину б'ється на боці Карла і російського царя:

     Який це жах! Який це жах! Так розмінять могуть орлину! І наче стогне на ножах Роздерте серце України...

     Цар повернув з Сибіру Палія. І він, простивши Петра, бере участь у військових діях.

     Програли бій Мазепа з Карлом. Штик російського солдата відрізав шлях шведській армії, тому втекли лише ватажки—спільники.

     Поет у цей час згадує поневолені народи, проводячи паралелі між ними та українцями: як індіанці у Канаді бились на протилежних барикадах — за французів і англійців, як шотландці проливали свою гарячу кров «во славу Англії».

     XXIV

     А далі простяглась картина помсти царської Росії:

     З наказу Меншикова (Меншиков — російський генерал) діло У тьмі робилося страшне.

     За Петра на Україні розвивалися трагічні події, які вимагали братовбивчих загарбницьких воєн для збагачення царської корони і казни:

     Батурин (Батурин — найважливіший стратегічний пункт Мазепи) знищено, і попіл В глухих розвіяно вітрах. А потім там, де Дніпр наш лине, Де згас навік люльок вогонь. Ядро пової України — Січ — дочекалася свого...

     XXV

     Смутний та стривожений Мазепа кається у своїй необачності. Жене його доля у Молдавію, до синього Дунаю, покидають зрадженого гетьмана козаки. І дорікає він собі:

     Хіба народу не любив я! Та в грізний час страшних негод Собі на горе й безголів'я! Не зрозумів мене народ.