Мазепа (cтислий переказ, дуже скорочено)

     XXVI

     Карл XII звертається по допомогу до турецького паші подолати Росію. Але ні з чим повертається цей молодий король до свого войовничого племені вікінгів, не здогадуючись про підступність і хитрість російського царя:

     Так меч, меч Швеції зломився Підтиском велетня з Неви. Петро ж від турків відкупився І повернувся до Москви.

     Залишається Мазепа у Молдавії, і плаче проклятий народом, бо вже нема пощади, нема йому вже вороття.

     Не послухав сивоусий гетьман молдавського господаря, не повернувся на Батьківщину. Жорстока доля на нього чекає.

     ...Перстень свій

     Мазепа з пальця і здіймає

     І в тишині уже нічній

     Із нього смерть він випиває

     Й на землю пада... Стогне гай...

     Зітхнув Мазепа у останнє,

     І з губ злетіло, як дихання:

     «Прощай, Україно, прощай!»

     Ніхто над ним не голосить, не никнуть траурні знамена. У ліричному відступі автор ще раз наголошує на благородному задумі «зрадженого зрадника»:

     Хай про Мазепу спів мій лине, Хоч він був пан, та серце мав. За суверенність України Боровся він і в цім був прав.

     В. Сосюра розповідає, як був проклятий геній української звитяги. Прокляли його попи, а не люди. Він намагався зламати нерівноправний союз Богдана і царя Олексія, що позбавляв українців всіх прав. Петро І тугіше зав'язав цю петлю, скориставшись «зрадою» Мазепи:

     ...Будував церкви Мазепа, Церкви і школи. Просвіщав Він свій народ. Та шкіл не треба Царю, й він їх позакривав.

     Покрилась тьмою Україна, Засумував старий Дніпро... І доробила Катерина, Чого не встиг зробить Петро.

     Епілог

     Автор повідомляє нас про долю своїх героїв. Турки, увірвавшись у Молдавію, вкинули трупи володаря і Мазепи у синій Дунай: