Думи мої, думи мої...

Благородний біль за судьби літератури був у його виступі.

Біль за літературу, а не за літераторів.

Що б я сказав на 2-му з'їзді письменників?

2. Я б сказав так: Москва — наша мати. Ми її любимо. У чім ця наша любов має

вилитися? В тому, що ми, так звані периферійні письменники, приїхавши до Москви, станемо навколішки? Цілуватимемо брук Красної площі і т. д., і т. ін.?

Ні! Любов до Москви, по-моєму, полягає в тому, що, приміром, один письменник, приїхавши до Москви, говорить, має право сказати:

— Москва моя! Люблю тебе! І як любов до тебе, привіз от я «Тихий Дон». Дивись, який я у тебе «Тихий Дон» єсть... А от твоя «Піднята цілина». Дивись!

Візьми!

Підходять до Москви ще письменники. ...Дивись, які чудесні пісні, які прекрасні в

тебе люди біля Ладоги! І як вони віршують! (О. Прокоф'єв). ...Слухай, Москва, як у нас

«Реве та стогне Дніпр широкий»...

...Дивись, як танцюють лявониху.

...Любуйся, як «Алитет уходит в горн».

...Москва... Радуйся, як воював «Вася Тьоркін».

...А які «Витязі в тигровій шкурі»... ...А як ріс «Абай»!

...Дивись, Москва, як ми тебе любимо...

...Навіть «Последний из удэге» у тебе перший...

...Как близко к тебе «Далеко от Москви»...

Отак би я говорив на з'їзді...