Думи мої, думи мої...

посадив три дерева. Причім він сам, на своїх плечах приніс ті дерева й посадив...

І досі ті дерева ростуть.

Щоправда, міськрада випрохала в мене один каштан (чудесний каштан!) і

пересадила його кудись (для ансамблю), а натомість посадила мені «дорослу» липу..

І тепер перед моїм балконом ростуть три дерева, що їх посадив Михайло

Харлампович Пилипенко.

Вони ростимуть довго! Але пам'ять про М. X. Пилипенка, про замічательного

артиста, про к р е п к у людину, чесну людину, переросте ці дерева...

Пам'ять йому буде вічна!

Що ще хочеться сказати?

М. X. Пилипенко за все своє життя не випив, мабуть, і отакунької чарки горілки, не

викурив жодної цигарки, — і ви дивіться: інфаркт! Серце! І людини нема! Фізично він був

як дуб! Та він же сам, своїми руками повикопував ями біля театру ім. Франка, посадив

дерева, — сам, самотужки, тягав воду, поливав ті дерева і т. ін.

Здавалося, що здоров'ю цього здоров'яка кінця не буде.

І от вам: інфаркт — і людини нема.

Хай же буде йому земля така легка, така весела, як він був сам!

24 серпня, 52. Я прочитав у «Вітчизні» статтю «Радянський патріотизм».

Ой, неправильно. Обвинувачувати Ол. Прокоф'єва в непатріотизмі?