Думи мої, думи мої...

самобутній, ніби іноді застигав тупцювався на місці...

Але не він в цьому винний.

Скромний, лагідний, сумирний і тихий, він робив те, що від нього вимагалося.

А вимоги були половинчасті, а використати його, як на те він мав усі дані, не

спромоглися...

А якого було у Миші Пилипенка сміху — здорового, веселого, забористого і

задеричастого...

Вічна йому пам'ять.

Мене особисто опечалила смерть Миші (а він для мене — Миша!) через те, що

своїм талантом він дуже був споріднений з моїми роботами, з моїми спробами звеселити

людину...

Він багацько читав те, що я понаписував...

Спасибі йому за це!

М. X. Пилипенко — багата була натура, творча була натура, невсипуща й

невгомонна!

Приклади?

Якось прийшов він до мене, подивився і сказав-«Добре!»

За кілька день, бачу, перед моїм балконом посаджено три дерева: два каштани й

явір...

М. X. Пилипенко, виявляється, рано-вранці прийшов, сам викопав три ями і сам