Думи мої, думи мої...

Коли ж було робити?

Я не виправдуюсь, — я говорю те, що було.

Чому б (ще раз говорю) я не любив руського народу?

Хіба не давав мені насолоди геній Пушкіна, Гоголя, Л. М. Толстого?

Хіба я не розумію, що без допомоги руського народу я був би батраком у польського

або німецького пана?

А може б, де-небудь конав на турецькім (я забув, як вони звуться) човні?

Каторжнім?

2 серпня, 52. Помер Михайло Харлампович Пилипенко, заслужений артист УРСР...

Це — офіціально.

Для нас, для моєї родини, — це Миша Пилипенко замічательний артист, чесний, скромний, хороший, лагідний Пилипенко, що приніс себе в театр, свою до театру любов, душу й серце.

Селянин, — в кращому розумінні цього слова, — він прийшов у наше мистецтво

сам, як стій, як він є...

І яскравий йому бог дав талант! Отакий, як народ, — як сонце, як вітер, як тіні від

верб, як шарудіння очерету від вітру...

І з сонця, і з вітру, і з очерету завжди витикалося усміхнене обличчя Михайла

Пилипенка...

І завжди ми сміялися, і завжди ми радувалися...

І, може, іноді стискувалося наше серце, що талант Пилипенків, яскравий і