Думи мої, думи мої...

— Войдите!

І я не ввійшов, а буквально впав в убиральню і ткнув того букета...

В убиральні було багацько «панів», пам'ятаю, дуже гостро пахло...

Вона, оте саме божество, навіть не обернулася до мене...

А хлопці ж чекають:

— Ну як?

Я не знаю, що я сказав на оте «Ну як?», — мені було так боляче, так мене пекло, що

на найкращі мої (наші) почуття — навіть не обернулися!

V

От тепер гастролюють у Києві заньківчани. Хороший театр.

А я, грішний, не хвастаюсь, — я колись на зорі його роботи, ще з Корольчуком, за

столом у «Краснім ресторані» в Харкові, бідкалися, що зробити, як зробити, щоб театр не

вмер, не загинув...

Я не знаю, що саме, але щось було зроблено (чи я зробив, чи хтось ізробив), що

театр залишився, виріс і прославив нашу культуру.

І зробив це Б. В. Романицький.

І В. С. Яременко!

І тільки роботою, і тільки трудом, і тільки чесністю!

Скільки ж треба було сили, снаги, любові до театру (а значить, і до народу!), щоб

винести це все на своїх плечах, на своїй голові!