Думи мої, думи мої...

А чи шукав хтось із нас нові слова (так, так — слова!)? Нові літературні ситуації, нові

прийоми, нові навіть зап'яті?..

Ви розумієте, про що я хочу сказати!

Я вже старий, працюю в літературі тридцять літ! — але я прагну, хочу, — до болю

хочу! — сказати якесь таке слово і в якійсь такій новій ситуації, щоб і ми, письменники, не

пасли задніх у нашому житті...

От! Перетворення природи... Не буде пустель, пісків, чорних бур! Ліси... Дерева...

Ставки...

А в літературі? Хіба в літературі нема пустель, нема байраків, чорних бур, суховію?

А чому ж ми не беремося (рішуче!) за насадження нових дубів у літературі?

Не думайте, що я не бачу різниці між лісом і літературою! Бачу!

Але для того, щоб щось посадити чи посіяти, треба бур'яни виполоти... Полоти

треба!

А ми хіба за це взялися?

От сидить у літературі якийсь будяк N. приміром.

Він розрісся, вкоренився, такий собі аж ніби хороший, — а по-справжньому: росте, висмоктує з літератури соки, а для літератури ніякої з нього користі.

Та хіба таких мало?

Скільки ж їх, що притулилися, присмокталися літератури?!

А соки для них давай! Щоб вони жили!