Думи мої, думи мої...

18 грудня, 49. Ну, чому я мушу чукикати літературу? Чому я мушу боліти, страждати

за того, хто прийшов у літературу? Офіціально? Ні!

А серцем, душею, болем моїм?

Чому? Чому такий біль у мене не тільки за «провалля» в літературі, а за особу

талановиту, за її поведінку навіть в особистому житті?..

Для літератури мало кришталевої чистоти, література — це перл у кришталях і

чистота в найчистішому.

Який жах (а може, й не так уже страшно), що я знаю особисто людей, що створили

перли нашої літератури.

Я їх бачив, з ними говорив, за одним з ними столом сидів, пив, їв, розмовляв, сміявся, жартував...

А потім читав.

19 грудня, 49. А ви коли-небудь бачили прикажчика в літературі? Такий собі:

— Чево ізволіте? Ямб? На скільки порцій?!

І такі єсть! Ну, бог з ними.

19 грудня, 49. Розписався...

Ну, добре — Вишня вже єсть. Так сталося...

Життя міняється, люди інші, змінилися... «Ми вже не такі, як були...» і т. д. Все це

так. Все це вірно. А література? Я ж розумію, що ми пишемо не те і не так, як колись...