TextBook Ой, як хочеться зробити щось для робітників! Отаке, як для селян! Щоб вони посміялися! Весело так, радісно! Чи можна? Ну, розуміється, можна! І можна, і треба!
Мені сьогодні 63й рік! З паличкою вже ходжу! Ех, якби хоч двадцять тому! Твердий орішок — гумор для робітників. Ні, не те! Не для робітників, а про робітників! Ніхто, мабуть, не вміє так сміятися, як робітники, а от… література… Як? І це, мабуть, так просто, як прості робітничі лиця, і так чисто, як чистий їхній розум, і так весело, як веселе робітниче серце!
А гуморески нема!
І нам з вами сором!
23 грудня, 51. Були на полюванні. І не вбили, не застрелили нічого. Для мене це — типове явище.
Коли я приходжу (як завжди) додому «попом», без нічого, — всі спокійні. Всі: жона, донька, зять і навіть онучок, Павлушка, зовсім байдуже заявляє:
— Ді (дід)! Зайць (заєць) ма! (нема!). Зайця, як завжди, нема.
І от одного разу я приношу зайця. Факт! Ціла трагедія…
Як? Дід убив зайця? Не може бути! І пішло!
Дружина з кимось говорить по телефону:
— А ви знаєте, — у нас заєць!
— Ну?
— Факті! Павло Михайлович приніс. (Приніс!) І от я мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?
Чую крик:
— Та ні! Та не може він убити зайця! Я двадцять літ із ним живу, і ніколи такого не було, щоб він убив зайця! Що робить! Кажуть, що гомеопати помагають.
— А що з ним?
— Та нічого! Ніби зовсім нормальний, а каже, що зайця вбив. Температура нормальна!.. Собачка в нас, спанієль» сьогодні на мене гавкнула, — думаю колоться!
— А хіба у вас собачка є?
— Єсть! Чистокровна, з родоводом. Вчора індичку з'їла.
— А як же Павло Михайлович?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „«ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ…» ЩОДЕННИКОВІ ЗАПИСИ“ на сторінці 20. Приємного читання.