Розділ «Поза збірками»

Директор школи С. Г. П. прибіг до фізкерівника К. з криком:

— До нас їде…

— Ревізор? — перебив К.

— Гірше! — підстрибнув С. — Інспектор Вінницької облнаросвіти Л. до нас їде! Он хто до нас їде!

— А чого вона до нас їде?

— А того вона до нас їде, щоб перевірити, як. ми малописьменність та неписьменність зліквідували!

— Ой! Ойойой! — тоді вже й собі підстрибнув К. Що ж робити?

Трапилося це наприкінці лютого 1952 року в селі Великій Бушинці Немирівського району Вінницької області. І трапилося це з такого приводу.

Переписом на 1 вересня 1951 року в селі Великій Бушинці виявлено, що там затаїлося кілька десятків неписьменних і малописьменних.

Педагогічна рада школи доручила навчити їх грамоти К. та його дружині Р. О. В.

їм було доручено уточнити, скільки є в селі неписьменних і малописьменних, утворити групи й організувати навчання.

Було це восени 1951 року.

Ухвалили, потім не створили умов, потім забули, потім К. взагалі махнув на це рукою, потім ото й трапилося:

— Ой! До нас їде інспектор Л.! Що робити? Ой! Ви гадаєте, не придумали, що робити? Придумали!

…— Ти пиши протоколи засідань, де ми, мовляв, обговорювали динаміку ліквідації.

…— Ти заповнюй журнали відвідувань… … — Ти проставляй оцінки!

…— Ти біжи клич учнів 3–4 класів, хай швиденько диктанти пишуть! Тільки не кращих, а гірших учнів; щоб більше помилок було!

…— Ну, миттю!

— А як забажає інспектор побачити когось із «ліквідованих»?

— Скажи тещі, хай під неписьменну підмалюється, сидить і чекає!