А навіщо йому те мило, коли він, як на нього глянути, умивався ще тоді, як лежав у ночвах і мила його мама. А то раптом одчайдушний тисячоголосий крик:
— З поооля! З погогоголя!
— Кого ви хочете «з поля»? — запитали якось ми одного дядю, що кричав «з поля!», заплющивши очі.
— А мені все дно! У мене голос хороший — прочищаю! Іноді різкий крик «з поооля!» набирає зовсім несподіваного значення.
Гурт молоденьких дівчаток голосно, настирливо й уперто скандував:
— Юста з поля! Юста з поооля! Юста з поооля!
— Ви несправедливі, дівчатка, — Юст прекрасно грає!
— А ми його викликаємо з поля на пляж!
— Ааа!
А проте, правду казавши, несправедливо ставляться до наших майстрів футбола глядачі. Навіть болільники. Матч. Наші виграли.
— Бачили? Ех, молодці! Ні, таки в нас прекрасна команда! Орли! От команда! От грають! Ви бачили, як Віньковатов? А Дашкові А Товт! А Пономарьов! А Макаров! Геній! От команда так команда! Яка бистрота! Які удари!
Наші програли.
— Партачі! Ну, хіба це команда?! Лазять по полю, як сонні мухи! А Макарові Щоб такого м'яча не взять!? А ще називаються група «А»! Та їх і в «Б» не пустять.
Виграли.
— Оце команда! Ще їм виграть у Москві, в Тбілісі, в Куйбишеві… І що ви гадаєте? Можуть бути чемпіоном! От команда!
І т. д. І т. ін.
Нічого не зробите: боліють!
…Ну, товариші футболісти! Наші! Київські!
— Удар! Іще удар!
Тільки, будь ласка, не в штангу! І не в свої ворота!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956“ на сторінці 8. Приємного читання.
TextBook