Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956»

У хазяїна вже піт на чолі й чуб мокрий, а драма не вщухає. Тоді він і каже:

— З часником у нас ковбаса чи без часнику, та я вірю своїй господині, що часнику вона не клала. А чому не клала? А тому вона не клала, що ніде його не дістала. А чому вона його не дістала? А тому, що дідгородник проґавив і часнику не посадив.

Дід як підскочить.

— Я хіба не казав, що часнику треба посадити?! А ви що, Іване Петровичу, відповіли? «Обійдеться й без часнику!» А тепер дід винуватий! Неправильно, Іване Петровичу! У діда часник єсть! Та не для всіх!

При цих словах дідусь витяг із жилетної кишені величезний зубок часнику, надгризеного!

— Так от воно звідки! — всі на діда накинулися. Іван Петрович як трахне ще раз по столу рукою:

— Так от, діду! Наказую! Наступної весни посадити не менш як гектар часнику! Все!

— Гектар?! — усі.— Навіщо гектар? Що з ним робитимемо?

Дід підвівся:

— Єсть, гектар часнику, Іване Петровичу! На цьому таки драма вщухла.

Наступної весни дідусьгородник посадив цілий гектар часнику.

Дехто ремствував, дехто дивувався, навіщо, мовляв, стільки часнику.

Та ось як уродив часник, та як дізналися про це працівники ковбасної промисловості,— так і дідусь-городник ходив гоголем, і Іван Петрович Дрімлюк ходив гоголем, а бухгалтер колгоспний все посміювався та голові колгоспу доповідав:

— Знову переказ на наш рахунок у банок! За часник!

— Скільки? — питає Іван Петрович.

— Чотири нолики ззаду!

— І то гроші! — каже Іван Петрович.

— От вам і часник! — сказали ми мудрому колгоспникові.

А мудрий колгоспник:

— А ви що гадали?! Часник, та цибуля, та перець — це ж дуже потрібні речі — спеції у харчовій промисловості! Гав ловлять ті керівники наших колгоспів, що їх не культивують! А що ото драма з часнику вибухла? То нічого, воно ж на користь.