Як я підійшов до цього матеріалу, до цього факту?.
Я собі уявив, що коли в колгоспі вісімнадцять сторожів і всі вони родичі чи приятелі,— ясно, що не всі вони діди, що це здорові, працездатні люди, які ховаються від роботи і мають за це ще й неабиякі трудодні.
Це була, так би мовити, вихідна точка, та грубка, від якої я почав «танцювати»…
Що може зробити здорова, неспрацьована, молода людина вночі, коли вона сторож, а тому сторожеві тільки й діла, що в калатало калатати?
От я й почав їм роботу знаходити, на папері, звісно: вони в мене і в підкидного грають, і борються, і на фермі симентальського бугая піднімають. Дійшло до того, що комсомолка Оленка на правлінні почала вимагати, щоб сторожам футбольного м'яча купили — хай, мовляв, не гуляють, а тренуються та КубокЄРСР для колгоспу виграють.
А остаточно я скомпрометував сторожів тим, що одного з них в ніч під Новий рік щось украло.
Люди читали, сміялися, а дехто, напевно, й чухався.
А якби я взяв та й написав: «У такімто колгоспі вісімнадцять сторожів. Розженіть їх!»
Це була б не література. Справа літератури — своїми засобами звернути увагу на певне явище, висвітлити його, а для «вжиття заходів» у нас є інші відповідні установи.
Якось, бувши в однім районі, я звернув увагу, що клуби по селах здебільша позамикувано. Висять на клубних дверях величезні колодкизамки.
Я не допитувався, чому позамикали ті клуби, — для мене було ясно, що на культосвітню роботу в тому районі увага невелика.
Написав я фейлетона «Про замки та інші речі».
Району я не Називав, не називав і певного клубу, але вийшло, що. я «попав у точку»: чимало було лнстіводгуків на цей фейлетон, де писалося: от, мовляв, добре, що написали про замки на клубах: у нас уже нема замка, клуб працює і т. д. і т. ін.
Чому я із «смішного» саме боку підходжу до життєвих явищ?
Бо я намагаюся бути сатириком, а сатирики, як говорив М. Є. Салтиков, «закликають на допомогу зброю сміху»…
Коли б я був романістом і цей факт мене б зацікавив, я б поклав його, може, за основу багатотомного роману.
Поет написав би, може, баладу, може, поему, може, пісню…
А моя зброя — сміх! Я глузую, кепкую, а частенько просто собі усміхаюсь.
М. В. Гоголь сказав: «Сміху боїться навіть той, хто вже нічого не боїться».
VIДе береться матеріал для сатирично-гумористичних творів?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 4. Усмішки, фейлетони, гуморески 1951–1956» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОТАК І ПИШУ“ на сторінці 10. Приємного читання.