Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

— За чудо!

— За живих!

— За мертвих!

А чудотворна копишники збирала, «чуда» творила й щороку сяяла або новим діамантом, або новими десятинами… Така маленька, чорненька, старенька…

— Аз того, мій голубе, пішло. Граф Капніст тут жив колись, іще слободи не було. А в графа Капніста донька була. Крааасива, мій голубе, донька була та гожа… І заболіла молода графиня на хворобу тяжкую… Не ходила вона, сердешна, — ноги в неї одібрано було… Возили ж її по дохтурах! Куди тільки її не возили. І за границю, і в Петербург, і в Полтаву… Не зціляється графиня… І вже їй було худо іздєлалося… Помирає графиня… Тоді говорить вона близьким своїм:

— Дайте мені ікону оту, приложуся я і помру!

Дали їй ікону, що в графів удома там висіла, вона перехрестилася і приложилася… І зцілилася… Зразу ноги заработали, й руки зразу заработали…

— Зразу, бабусю, і заработали?

— Зразу, мій голубе, і заработали… І з того часу чудеса пішли. І видимі й невидимі. Усякі чудеса пішли… Монастир построїли… Народу, народу щороку… А вона, милостивая, висить та чудеса творить…

— І досі творить?

— Ні, тепер урем'я ж яке?! Одібрали землю, гостиниці забрали!

— Розгнівалась, чи що?

— Розгнівалась, мабуть. Спаси нас, цариця небесная, заступниця наша милосердная!..

— Ну, моліться, бабусю, моліться…

— Возив я колись дрова до цього монастиря… Ще за старого режиму… Тепер вони не такі… А тоді було як вийде, там на ній ота штука, що ото на голові, та аж до поперека… Як вона?.. Манія, чи що? Та чорна, та блищить, шовкова… А пика, аж налита… А в кряжі отака… Складаємо ото ми дрова, а вона стоїть над душею, додивляється, щоб щільно складали… Тут хочеться, щоб більш сажнів вийшло, ріденько скласти хочеться, а вона:

— Раб божий! Не так складаєте!.. Перекладіть!

Як же ж, думаю, гада звідси витурити… Кладемо, а вона над душею стоїть… Так я тоді до Йвана!

— Так чого ж ти, так-так-так, так ото кладеш! Клади, розтаку твою, щільніше! Бачиш, матушка, так перетак твою, недовольні!

— Раб божий, — вона до мене, — хіба ж можна таку хулу з вуст своїх зригати?! Гріх тяжкий!

— Та ну його, трах-трах-трах, з гріхом! Для святого монастиря робимо, а він, розтак-перетак, кладе, як не їв три дні!