Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Тоді ми на «шляху» розважаємося…

«Шлях» наш не легенький, не звикли ми ще до нього, тільки невеличка частина нас уже пересвідчилася, що без нього жити тяжко, що без нього злидні обсядуть — от і взялися… І йде, а за тою невеличкою частиною і всі підемо…

Почекайте ще трохи — підемо! Обов'язково підемо!

Та й тепер маємо вже чим похвастатися…

Приватного крамаря на селі не маємо й отакісінького, купуємо всі тільки на «шляху»… Та й самі до приватного ні до кого не звертаємося, а тільки до райспілки до своєї…

Бо ми знаємо: в єднанні — сила.

Із «шляху» не збочуємо і збочувати не думаємо…

Щоправда, автами не їздимо, кабінетів не маємо, заходять до нас усі, кому треба, «без докладу», і ніяких «докладів» ми не приймаємо.

У нас просто:

— Ти там, Демиде, як посилатимеш до Кременчука, так щоб отулків не забув.

— Записано!

— Та й «кичку» хай подивляться, бо коли б моя не луснула?!

— І кичку запишемо!

Демид Михайлович — за голову правління. Не в кабінеті він сидить, а на лаву схилився і цигарку курить… І бриль на ньому ширококрисий, і білі штани, і босий він… Але то нічого:

— На дві з гаком тисячі цього місяця оборот у нас… Ростемо помаленьку!..

А Денис Антонович — за скарбника. У його в зубах люльказіньківка, а гроші в капшуці… Залізної скарбниці в його нема, та тільки гаманець у його такий, що ніякими свердлами гартованими його не просвердлиш… Міцно зав'язується…

— Ордер!

І тільки отой «ордер» капшука й може розв'язати. Інакше:

— Чортового батька!

Андрій Васильович — «зав. транспортовооперативним відділом».