TextBook Тюууу.
Такої на колодках майбутні матері виспівують. А біля суду, на ґанку, вони отакої приспівують:
Ой ну, котку, котку, Не лізь на колодку. Розіб'єш головку, Головка буде боліть, Нічим буде загоїть. Аааа. Ааааа.
* * *І виходить суддя й народні засідателі й сідають за червоний стіл…
Тоді вітер слухає оповідання й батькове, й материне й вискакує у вікно, летить за ліси, за гори, за моря, за доли й розказує темній нічці ще й петрівочці, а вона регочеться, і витанцьовують на Чумацькій Дорозі зорі й, витанцьовуючи, приказують:
— А не зачиняйте ставень у хаті-читальні. Не зачиняйте. Не зачиняйте.
А вітер темній нічці ще й петрівочці переказує: «І сказав суддя:
— Марино Половенкова й Грицько Гніденко, ідіть сюди до столу… Ідіть і свідки… Розкажіть, Марино, як діло було…
Коли спізналися, як, що й до чого. Судові говорити треба тільки правду. За брехню відповідатимете по закону. Так і всі знайте — і свідки, й позовники. Говорити треба тільки правду… На це у вас і розписку одбирається… Ну, Марино, розказуйте…
А Марина хусточку аж на очі, у руках фартуха мне…
— Що ж розказувати? Гуляли. На колодках, на вулиці гуляли… Він залицявся… Ходив у комору спати… Спали спочатку «похорошому»… А потім почав умовляти. Казав: «Братиму…» А як «зайшла в положеніє», кинув ходити… Не дивиться… А потім дитина народилася… Батько й мати з дому гонять… Робити з дитиною нема як… Прошу присудити з його на дитину…
— Правду кажете?
— Правду…
— А тепер ви, Грицьку, розкажіть.
— Брехня все. Ходить ходив — це правда. А щоб щось таке було — так ні… То вона на мене наговорює. До неї багацько хлопців ходило… Вона з багатьма спала, а потім усе на мене звернула… Не винуватий я… Гуляв, як узагалі всі хлопці гуляють з дівчатами… Вона десь набігала1, а тепер мене по судах тягає…»
Вітер темній нічці ще й петрівочці розказує, а нічка регочеться, а зорі стрибають:
— Не зачиняйте на глухі ставні хатичитальні. Не зачиняйте.
А вітер розказує:
«Потім свідки свідчать… І одні ллють помиї на Маринину голову, а другі на Грицькову голову… Одні надриваються, що Марина «цяця», а Грицько «кака», а другі, що Грицько «ангел», а Марина «диявол»… І дивиться Марина в землю* віями моргаючи, і дивиться Грицько вбік, носом підсьорбуючи. Марині — вісімнадцять, Грицькові — двадцять… А батьки на лавах сидять, прислухаються…
І дивиться пильно на всіх суддя, і вдивляються народні засідателі:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 2. Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1933» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935“ на сторінці 38. Приємного читання.