Пропрацювати 40 літ в українському театрі — це вже справжнісінький «страстотерпець», бо, за арифметикою Малініна й Буреніна, сорок літ праці — це щонайменше 400 (чотириста) років нормальної роботи за нормальних людських умов.
Ганна Іванівна ці 400 років із честю попрацювала, і не взято її за це живою на небо («Око, око! Не дуже бачиш ти глибоко»), а бігає (їй-богу, правда) й досі Ганна Іванівна по конструкціях.
* * *Ось вона — праця та.
«Одного разу (це було в Ялті) мала бути в мене дитина. Я грала Секлету в «За двома зайцями». Страшно мені було, щоб на сцені не трапилося чого. Надходить третя дія — танки, а я чую, що отто витанцюю на світ артистку або актора нового… Що пережила — одна я знаю. Танцюю, а сама вбік лице повертаю, бо плачу й боюся… Перетанцювала. Прийшла додому, злягла в ліжко й подарувала Мельпомені (матері моїй) артистку…»
— Тепер — не те. Тепер би й я не від того, щоб родити, бо чотири місяці до та чотири після… Ходи собі, роди собі… А щоб, як тоді було, щоб дай веселого:
Ой випила, вихилила, Сама себе похвалила,—
а в тебе вже ототот, так так я не хочу. Так дуже тяжко.
Ах, та що я вам буду розповідати про життя українського актора. Що ви — самі не знаєте, чи що?
І в таких умовах треба було творити, треба було піднести майстерство акторське на таку височінь, на яку піднесла його славетна артистка Г. І. Борисоглібська.
І майстерність, і престиж українського театру.
Із міста в місто, із села в село — сорок літ, все життя, тіло й душу свою несла Г. І. Борисоглібська на вівтар того, що «так безмежно любила».
І тепер іще не підсумки, і тепер іще є «порох у порохівницях», щоб радувати наше покоління майстерством своїм.
* * *Може, життєпис Ганни Іванівни треба? Хіба ви її не знаєте?
Коли не знаєте, значить, ви не цікавились історією українського театру.
А коли ви не цікавились історією українського театру, значить, вас взагалі український театр не цікавить. Навіщо тоді вам її життєпис.
З 1886 року Ганна Іванівна — не Ганна Іванівна, а Секлета, Риндичка, Лимериха, і ще «иха», «иха», «иха»….
І така «иха», що тільки вона та ЗатиркевичКарпинська й були такими «ихами»… А тепер залишилась тільки вона одна. І, мабуть, уже й не буде більше таких «их», бо вже їх і в українському тіравописі похерено.
На нове повернуло.
І Ганна Іванівна на нове повернула. Вже на конструкціях… Уже «Мандат», уже нові «Зайці».
І тут, як і там, Ганна Іванівна Борисоглібська є Ганна Іванівна Борисоглібська.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 2. Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1933» автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935“ на сторінці 255. Приємного читання.