Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Мабуть, нас, українців, господь виліпив з тої глини, з якої тепер ув Опішньому гончарі тих коників, що їм у хвіст свистять, ліплять…

З такого матеріалу, як наш народ, очевидно, не дуже тяжко організувати зразковий хор…

Приміром тому — «Думка»…

Я не кажу, що художнє керівництво «Думки» — Нестор Городовенко — мало праці приклало, щоб так удосконалити, одшліфувати й довести капелу до такого бездоганного з усіх боків стану…

Незручно в коротенькій «рецензії» наводити статистичні відомості, скільки на цім ділі побито смичків, потрощено паличок: це все ж таки «рецензія», а не статистичний звіт…

Без «смичків» не можна. Капела — колектив… А ми, нівроку нам, до колективної роботи такі щирі, як був щирий у мого діда борозенним віл половий…

Сам — співаєш… А в хорі — «два дієзи вбік»…

Ясно — роботи було, очевидно, дуже багато…

Наслідки — блискучі…

Коли слухаєш «Думку» і заплющиш очі — орган… Ну, достоменнісінький тобі орган… П'ятдесят із гаком чоловік стоїть перед нами на кону, п'ятдесят людських горлянок співає, а виходить, ніби одна людина має в горлі п'ятдесят отих різного тембру (чи як там воно зветься) струн і воднораз дме на ті струни — вони й гудуть…

І діло дійшло не тільки до «Котилася та ясная зоря», а дійшло воно аж до Гайдна, Шумана, Вагнера і ще до якихось дуже знаменитих (прости мене господи, бо я таки не дуже на них розуміюсь) людей у музиці…

Західноєвропейський репертуар…

Он куди вже сягнули…

І який широченний діапазон!

Вагнер і «Зайчик»…

Гайдн і «Козенятко»…

Танєєв і «Ой п'яна я, п'яна»…

А найголовніше в тому всьому те, що відчуваєш, слухаючи в «Думки» Вагнера, і захлинаєшся з реготу од «Ой п'яна я, п'яна»…

Подать уміють…

Ти ото сидиш, уха розвісиш, рота роззявивши (бо дуже ж таки хороше співають), а «Думка» бере пісню, робить із неї горішка і в рота тобі: