Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

Сорок літ — народному театрові! Хіба не народна артистка? їйбогу, народна.

«ПОЗОРИЩЕ»

До Баку, азербайджанської столиці, літав оце аеропланом.

І от що:

— Якби був знав, не полетів би!

І не через те не полетів би, що погано там чи небезпечно летіти, — сама подорож нашими пасажирськими аеропланами, крім насолоди, нічого не дає, а не полетів би я туди ніколи, якби був знав, що зустріну там «плем'я дикунівлюдожерів», що зіпсували дощенту хороший повітряний настрій.

Зустрів я там (аж згадати страшно!) «Украинскую труппу имени Т. Г. Шевченко», що порозліплювала по бакинських парканах великі свої червоні афіші.

Керують тими «шевченківцями» якийсь С. Дорошенко, що править у них за «главного режиссера и зав. художественной частью», та якийсь М. Сагайдачний, «ответственньгй у них «руководитель».

Грають вони там у помешканні Тюркського роб. селянського театру.

Ну, знаєте… Бачив я в своєму житті всякі трупи. Всього доводилося на віку. Але, слово честі, я ніколи не міг навіть у думці припустити, щоб щось подібне було на терені Радянського Союзу.

Не зумію я, мабуть, змалювати тут оте чудоюдо, бо людських слів не вистачить, дикунських не знаю, а «непечатних» писати не можна…

«Надо, товариші, відєть, чтоби вєріть».

Ну, звичайно ж, «№№ пєнія і гопак по ходу п'єси».

Ну, звичайно ж, репертуар: «Посланець Богдана Хмельницького», історична драма, «Молдавський принц» «з музикою, пєнієм і танцами», «Штукарка», «Мазепа» (по Пушкіну), «Ой не ходи, Грицю», «битовая драма»…

Ну, розуміється ж, після кожної п'єси великими літерами приписка:

«По ходу п'єси пєніє і гопак».

Це все так.

Але ж яке «пєніє» і який «гопак»?! Ну, давайте, — спробую розказати…

От вам «Посланець Богдана Хмельницького», історична драма. Автора на афіші не показано. Якийсь там «пан» хотів убити вдовиного сина, та не вбив, тільки поранив, і він десь зник. Удова та, не знаючи цього нічого, виходить заміж за того пана. Потім той син вертається додому з війська Богдана Хмельницького. Його ніхто не пізнає, він говорить панові, що знає вдовиного того сина, пан його підкуповує вбити сина, він говорить, що він уже його вбив, дає на це докази, мати це чує, хоче вбити його, тобто свого сина, бо не знає, що то її син, і т. д.

Я не дивився до кінця, — на дві тільки дії сили вистачило, — але спочатку така «зав'язка», що менше як 4–5 трупами справа ніяк не кінчиться.