Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

І в «Труді» пише А. П.:

«Тепер ясно тільки, що Харківський український театр — велика культурна справа…»

Оце висновок про франківців московської преси… Ну що ж…

«Слава тобі господи, що до діла довела…»

Виходить, значить, що й ми в галузі театрального мистецтва не очкуром підперезані, що й ми вже навчилися підтяжки носити, не підсмикуємо штанів у гостях і маємо право стати за один стіл із старішою і з багатішою культурою…

Давайте пишатися…

А як по правді (так між нами!) признатися: тенькало… Так зокола ніби й хоробрі всі були, а там, усередині, оті «струни хоробрості» на тонку бриніли і деякі були потрібні м'язи мимоволі послаблялися…

Воно, знаєте, вдертися серед ГАБТів, МАБТів, МХАТів, Таїрова та «отого Меринхольда», та ще в цей момент як ізгадати наших славних попередниківнасадителів протягом так. сорокап'ятдесяти років у Москві нашої отої «культури» що ото:

По опеньки ходила. Цитьте. Коцюбеньку згубила. Цитьте,—

так воно якось той… Так ото ніби на державнім іспиті: — Лиха ж його, мовляв, година знає, про що тебе спитають. І чи з такої книжки ти вчив… Хто й зна… А потім так ото й розвіялося…

Іспит склали… Може, не на «весьма», але ж і більш як «задовольняюче».

Та ще до того й «професора» одного «засипали»… Виходить, що й у культурних центрах за «професорство» такі люди беруться, що на своїй дисциплині знаються, як я на євгеніці…

Говоримо тут про Як. Апушкіна з «Вечерней Москвы», що розперезався з приводу «97»… І розперезався не про постановку тої п'єси, не про виконання її франківцями, а про п'єсу як таку… Назвав він «97» «неприятний інцидент»…

І ось що вельмишановний «професор од театру» далі про «97» пишуть:

«П'єса Миколи Куліша «97» намагається бути чимсь

«вродє» «Шторма», транспортованого на Вкраїну…»

Багато ще дечого пишуть той вельмишановний рецензент про те, якою п'єсою намагається (тільки намагається!) бути «97».

І в кінці додають:

«Все це зайвий раз свідчить про примітивноагітаційну,

надзвичайно «плоскую» суть п'єси «97».