Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

А де ж її чіпляти?

На дзвіниці батюшка не дозволяє, а так — ніде не поміщається…

Вирішили почепити на бакалійній крамниці. Дістали драбину, приставили.

— Чіпляй…

Зібралося все село на ту процедуру дивитися.

Поліз Кіндрат на драбину, потяг афішу.

А тут хтось дядька Пилипа штовхнув… Поточився дядько Пилип, наступив на афішу й одірвав режисера, разом із «початок о 8й год. вечора»…

Як побачив те Іван Степанович та як закричить:

— Підводу, матері вашій чорт! Я вам покажу, як режисера одривать… Режисер — усе!

На підводу — й у город… І вечеряти не схотів… Вистава не відбулася…

Тепер не те… Тепер режисери не такі, щоб на літери звертали увагу… А раніш…

Хай йому абищо: справа вся ляснула.

ЯК ФРАНКІВЦІ МОСКВУ ПОВОЮВАЛИ

(Документи з враженнями)

Отакий, приміром, висновок із рецензії В. Блюма в «Рабочей газете»'20 квітня Про перші вистави франківців у Москві:

«Все це прекрасне, молоде, свіже. Молода радянськоукраїнська культура може пишатися з того, що її державний театр став на вірну путь…»

А такий висновок рецензента Юр. Соболева з «Вечерней Москвы»:

«Нам, москвичам, слід підтвердити, що цей театр справді стоїть на шляху шукання ритму й стилю великого сучасного мистецства…» Робить висновок і М. Волков в «Известиях»:

«Дебютний виступ показав нам здоровий і сильний художній організм, що щиро намагається поєднати національну своєрідність з передовими вимогами сучасної театральної культури. Про франківців можна говорити без оговорок навіть в умовах дуже високого сценічного рівня всесоюзної столиці.

Всі художні непогодження з виставою («Вій») не хитають основного: український театр певно входить в сім'ю великих театрів всесоюзної ваги…»