Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1925–1935»

4) Чим пояснити, що робітництво півторагодинну доповідь про українську літературу вислухувало з надзвичайною увагою?

5) Чим пояснити ту тьмутьмущу запитань і записок, що їх діставали українські письменники, виступаючи перед робітництвом криворізьких копалень? І записки ті були найрізнохарактерніші, що зачіпали найдрібніші нюанси українського літературного життя?

6) Чим пояснити, що робітники прохали письменників прочитати той чи інший свій твір? Значить, вони того письменника читали й раніше?

Чим все це, дорогий товаришу, пояснити?

Мовчите?

Сядьте!

Та ви знаєте, що за всю подорож українських письменників на Криворіжжя тільки на НЕСі (будівля нової електричної станції — в районі Жовтневої рудні), в будинку для приїжджих, де дано було їм притулок, вони на таку притичину нарвались.

Завідательку тим будинком, така собі опасиста мадам, що, як кажуть, нічого з Жовтневої революції не придбала, а «зовсім навпаки» (і кажуть, що дуже «навпаки»), записуючи письменників до книги, запитала:

— Хто ви такі?

— Письменники.

— Пісьменнікі? Что такоє пісьменнікі? Нєт уж, пожалуйста! Я — руская женщина і такімі словамі не буду портіть кнігі. А ваша как фамілія?

— Микитенко. Пише: Мекитенко.

— Та не Мекитенко, а Микитенко! Пише: Никитенко.

— Та не Никитенко, а Микитенко.

— Ах боже мой!

Оце, товаришу, за всю подорож.

Але зауважте: це не робітниця, а мадам в повному розумінні цього слова.

А робітниця — там же таки, в тому будинку, — комсомолка Даша, — «Даша — радість наша!» — що зросла на шахтах, за годину вже говорила з нами прекрасною українською мовою.

— Та ви ж, Дашо, говорите, як Марко Вовчок!

— Еее!