Розділ «Вишневі усмішки кримські»

Це — факт…

Ну що ж таке Кременчук? Кременчук — місто… Що це значить?

Це значить, що на певній території набудовано будинків, а поміж тими будинками вулиці… Вулиці йдуть у Кременчуці отак і отак… Отак — це значить уподовж, а отак — упоперек… Вулиці ті збігаються і розбігаються, перехрещуються і розхрещуються, вибігають за місто й перед степом пасують — ніби їх хто поодрубував… Іноді біжить, біжить містом вулиця — і раптом роздалась управоруч, і вліворуч, і наперед, і назад — то площа. Іноді на тій площі базар, а іноді церква… Місто замайданилось.

Так і в Кременчуці.

Тільки й того, що не з усіх боків кременчуцькі вулиці у степ вискакують. На півдні у Дніпрі топляться, бо Дніпро південну частину в Кременчуці обхлюпує.

Дніпро тут широкий, глибокий і бистрий. Бистрий він од того, що вже тут він порожитися починає, камінцями вищирюється і далі вже до Катеринослава дедалі більше. З Дніпра камінь витикається, аж доки вже він Кічкасом перепиняється та всілякими іншими Ненаситецькими… А глибокий і широкий Дніпро біля Кременчука через те, що так йому хочеться…

На рукави біля Кременчука Дніпро поділяється, затоками затікає, а між рукавами тими острови, і звуться ті острови — один Зелений, а один Фантазія… На ті острови кременчужани лодками переїздять, роздягаються там, на сонці випікаються, п'ють «русскую горькую» й співають «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Вип'єм ми за Сашу, Сашу дорогого»…

А отут і пристань… Пристань як пристань, дерев'яна й на воді. Туди пароплави припливають, «кінці» свої кидають, гудуть, свистять, вантаж і людей перевозять угору й униз.

А в географії через те пишуть: «Кременчук — торговельне на Дніпрі місто… Пристань… Вокзал…»

Од пристані через усе місто Ленінів проспект простягся… То головна кременчуцька вулиця… Вона аж до вокзалу… На ній усе: і установи, і ларки, і церобкоопи… Все, одно слово… Вона і чиста, і ввечері світла, і кінорекламами уквітчана. Вдень там працюють, а ввечері променад кременчужани роблять… Вона людяна, веселенька і з претензією. Вона, одне слово, непогана. Та й узагалі кременчуцькі вулиці непогані — бруковані всі, не забруднені… Видко, що грошенята в місті водилися і за «благоустройство» дбалося… Був тут і трамвай, та залишились тільки рейки, а по тих рейках тепер паровики залізничні з товаровими вагонами бігають, посвистують, повонюють, крам різний по місту розвозять…

Населення густенько… Фабрикбо та заводів чимало… Тютюнові фабрики, махорочні фабрики, шкіряні, броварні, млини… Все тут є… Робітники, значить, є… А робітники є — життя, значить, є… Кіно є… Аж два… Театр є… Садки є… Дерева є… Сквери є… Зелений Кременчук… Бо травень тепер…

Од пристані трохи вниз через Дніпро міст… А за мостом, по той бік Дніпра, на його, значить, правім березі — Крюків… «Посад» Крюків. Там залізничні майстерні… Там робочі живуть… Там курорт для паровиків та для вагонів… Там 1200 і чимсь робітників транспорт нам налагоджують. Там молоти стукають, іскри летять, стружки скручуються, залізо розпечене шкварчить, дим з димарів чорними пасмами стелеться… Там за останнє півріччя полагодили 25 товарових і щось біля 90 пасажирських вагонів. Там партійних робітників 261 чоловіка, там комсомольців 300 чоловіка… Он що там…

Так хто Крюків?..

Раніше Кременчук казав:

— А в нас Крюків є… А тепер Крюків каже:

— Та в нас там ще й Кременчук є… Ми не самі… Всетаки деяка підмога є…

Такі-то діла…

А дітей у Кременчуці… Гуртове виробництво.

Оце 15 травня як горох червоний висипало на вулицю.

Святкували своє місцеве свято піонери. Так як посунули вулицями — так і захряс Кременчук червоними голівками…