Розділ «Вишневі усмішки кримські»

То згори, з Полісся, на низ дерево люд трудящий гонить, гонить і пісень співає. А дерево те під зубасту пилку піде, вона, пилка та, поділить його на дошки та на обаполи, а з дощок тих республіка наша відбудовуватиметься…

Пливе Дніпро…

А праворуч над Дніпром круча, а ліворуч поля та луки. Про природу, може, хочете? Яка природа на Дніпрі?

А як ви гадаєте, яка така може бути на Дніпрі природа, коли надворі травень?

Така, братця, природа, що співати хочеться. Зелене все. Кучеряве все. І панів нігде не видно. От вам і природа.

Он лани, он луки, он сіножаті, он ліски, он села — і все це наше. От вам і природа; Он у верболозі соловей тьохкає, так ви думаєте, для кого він тьохкає? Для пана? Чорта лисого. Для дядька тьохкає. Нема пана.

Знаєте, що вже 8 років пани в Дніпрі не купаються? А як і викупається денебудь, так все 'дно він без права голосу, — вода по ньому так тільки зверху перекотиться, не пристає, бо Дніпро тепер «трудящий елемент», а не для іграшок якихось пливе.

От вам і природа.

Пливемо… Трипілля.

Тут бандит Зелений червону кров пускав, сині хвилі дніпрові червоніли від крові від селянськоробітничої…

А на крові на тій союз вільних республік виріс… Стайки… Ржищів… Ходорів… Переяслав… Канів… На Чернечій на горі Тарас Григорович стоїть, на сонце усміхається, бо:

Розкувались, побратались, Царя до ката повели.

Учимось. І чужому научаємось, і свого не цураємось.

І лани широкополі, І Дніпро, і кручі Йому видно…

І літають Дніпром човники селянські, а над Дніпром птиці…

А Дніпро пливе та хлюпощеться в зелених берегах.

Здригнеться тільки, як «Комунар» гаркне дзвінкою парою, і знов пливе.

Пливе та груди під «Комунар» підставляє… І не болить Дніпрові, що по грудях по його хвилястих «Комунар» біжить.

Чого ж би йому боліло, коли він рік усього як побачив їм грудях споїх такого пароплава, як «Комунар»?

Радянська влада такий пароплав оборудувала — гордість Дніпровського пароплавства.