Це є така пісня… Співайте її, коли хочете, самі, бо вона мене абсолютно в данім разі не торкається.
Я не коса, ніхто мені не співає жалібно «пливи», і ніяка дівка, що косу чеше, не йде «услід» за мною. Єдине, що з тої пісні для мене лишилось, — це те, що я справді «пливу уплинь за водою», але цього для пісні, та ще й для жалібної, замало.
Просто пливу — і все.
Приїхав до пристані, зайшов на «Комунара» (пароплав так зветься) й сів на лаві…
Гудок прогув тричі, командир гукнув:
— Оддай кінці!
Кінці ті йому оддали, він нагнувсь, гаркнув у мідну дудочку:
— Вперьод! Малой!
Пароплав тронувся, по боках у його залопотіли колеса, я «зробив ручкою» знайомим, що стояли на пристані, й поплив — і все.
Та оце й пливу…
* * *Поплив я, треба вам знати, від Києва. Поплив, як уже сказано, «уплинь за водою», тобто в той бік, куди тече річка. Річка, якою я пливу, зветься Дніпром. Ну що ж — значить, про Дніпро.
Ні, давайте я спочатку про Київ, як на нього з Дніпра дивитися, а потім уже про Дніпро, бо Київ ось-ось уже зникне, а Дніпро простягся аж туди, де врангелівцям жаби дають отої самої штуки, що… Як пак воно називається?..
Ну й красивий же з Дніпра Київ, «мать городов руських». Розлігся старий над кручею, сліпучими вогниками прикрасивсь, зеленими вітами обгорнувсь, закучерявився й лежить…
Та такий же ж він зелений, та такий же ж він пишний, та такий же ж він високий та вродливий, що очей од нього одірвати не можна.
Ось гляньте ви на нього.
Он Перунів бугор. Там золотий бог стояв^ громи та блискавиці на старих людей посилав. Сердитий бог був… Падали перед ним люди, аж доки він сам впав головою в сиві дніпрові хвилі.
Володимирська гора, Пролетарський садок. Все це високо, все це зелено, все це над Дніпром… Над Дніпром, а не над Лопанню. От пливемо й на Дніпро дивимось.
Човник позад нас пливе, а в човні парочка… Пригорнулися одне до одного щільненько, учепірились одне в одного і кохаються… На воді кохаються.
Та розчепіться ж, православні, бо місце ж яке історичне! Та на цім на самім місці Володимир колективно всіх киян перехрестив. Ай, ай, ай! Таке місце, а вони цілуватись! Ну й народ пішов!
Печерське… Там «Арсенал». Розумієте, що це значить? Тото ж!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вишневі усмішки кримські“ на сторінці 88. Приємного читання.