Розділ «Вишневі усмішки кримські»

— Здрастуйте! Зараз полетите! Будь ласка, в контору… Важать вас, які ви на вагу…

— А скажіть, будь ласка, пасажирів уже не прив'язують?..

— Ні, не прив'язують…

— Не прив'язують… Так, значить, вони неприв'язані й летять?..

— Так і летять.

— Он як… А якби прив'язать, так полетіли б?

— Навіщо ж прив'язувать?.. Кабінка там, вона щільно зачинена. Ви собі сидите й летите…

— Сидячи, значить, летять? Он як… А двері щільно зачинені?..

— Ну да, щільно…

— А то воно, знаєте, двері одчиняються… Воно, знаєте, сидиш, летиш… Неприв'язаний летиш, бо тепер уже вдосконалено, вже тепер не прив'язують… Так той… Може ж трапитись пасажир, котрий боїться, а воно, знаєте, двері одчиняться, а пасажирів тепер уже не прив'язують, бо тепер уже вдосконалено…

— Та не бійтесь…

— Я не боюсь… Чого б я боявсь?..

І ходите ви круг зеленої великої птиці, що розкинула могутні над споришем крила… Ходите, мацаєте її, гладите, сіпаєте за якісь дротики…

— Оце аероплан?.. Іч який… Великий аероплан… Він оце й полетить?..

— Він і полетить.

— А як він летить?

— Розженеться, пробіжить і підноситься…

— Отуди біжить?

— Ну да…

І дивитесь ви на зелене поле, куди аероплан побіжить, і чогось вам на думку спадає шалене бажання самому дременути на зелене поле, а потім повернути на сошу й ударить сошею, не озираючись…