— А я так і зовсім не боюсь! Хоч і не їздив, а не боюсь! Тільки, що ото воно хвилюється здорово! А не можна, щоб і з вітрилами, і щоб море спокійне було? Так би, помоєму, краще!
— Та й помоєму краще… А щоб боявся, так ні!.. А вітер чи не завеликий часом?
— Сідайте, товариші! Зараз як рвонем!
— Товаришу Антоне, а воно не дуже гойдає?
— Не дуже! Давай назад! Поїхали…
Старі рибалки — дядя Гриша, сивогубий, сивоусий, мідянолиций дядя, що вже більш як двадцять п'ять років на Чорнім морі рибалить. І Антон, кремезний, рвучкий, його підручний, з витатуїруваними грудьми, білуватий, солоний увесь і терпкий, як морська вода, — везуть нас.
З ними ще двоє «зелених» — молоді хлопці, що привчаються до труднощів рибальської на морі праці. Один чепурний, чорнявий, стрункий, з карими гострими очима, і другий опецькуватий, з сонними рачкуватими баньками, з носом угору, на небо голубе, і з думками рипучими, як немазана татарська мажара[24]:
— Ех і зельоний же ж! Поварачуйся, занудо!..
Далі тяжке зітхання. Рипуче, й солоне, й таке багатоповерхове, як зубчатий АйПетрі… І в зітханні тім сплелися «печонки», «селезьонки», «артерії», «вени», «предсердія», «желудочки» з морською «матір'ю» аж у «піднебесній канцелярії»…
І зітхання те в супроводі такого і благливого, а воднораз і презирливого погляду на нашу товаришку…
— Дама! Ніззя!
А «воно» ж розпирає витриманого в морському розсолі Антона і крутить його дзигою на лаві…
— Навіщо ж тут дама?!
Та не було б «дами» — вискочили б оті «печонки» й «селезьонки» поперед «матері» з душі Антонової, вдарилися б об неї й поплигали, підхоплені вітром, по морських барашках, через усе Хвалииське море…
І легше б зробилося на душі в Антона, і не крутило б його на лаві дзигою.
А так залишалося в Антоновім розпорядженні тільки «зараза» з «занудою» та убійче:
— Ііі!! Зельоний! І хто тібє дєлал такого?!
* * *Антон керує стерном і парусом…
«Дя» Гриша сидить серед човна, смокче цигарку й дивиться у «синю далечінь», примруживши великі сірі очі…
Скільки разів «дя» Гриша бачив це море? Скільки разів воно його шматувало разом із його яликом «Костянтином»?! Скільки разів «дя» Гриша, може, вже й «одходну» собі читав, залізною рукою за стерно тримаючись?!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вишневі усмішки кримські“ на сторінці 36. Приємного читання.