Не протестуємо принципово проти такого датського прохання. Але нас бере сумнів, щоб десь на Вкраїні тіпали дітей. Тіпають у нас коноплі, тіпають льон, іноді жаливу тіпають, але дітей, їйбогу (вірте мені), не тіпають! Може, після цієї «відозви» пробуватимуть, але навряд щоб з того яке прядиво булЬ. На Вкраїні іноді трапляється, що діти «тіпаються» (самі тіпаються, а не їх хтось там тіпає), але це тоді, коли їм батько чи мати істйка показують. А від істика не тільки діти, а й наркомздравцІ затіпалися б. А коли дітей хтось трясе, вони прохають: «Не трясіть нас!»
Багацько дечого тая дитина ще набалакала…
Такого набалакала, що як потрапить тая відозва на село, так не треба селянам ні театру, ні цирку, нічого їм не треба.
З кожного пункту тої відозви реготатимуть щонайменше місяць.
На тій відозві таке славне дитинча намальоване. Ну що, як воно виросте та прочитає, що з його Наркомздрав зробив? їйбо, битиме! І за діло битиме!
ВОЛЬОВИЙ СПОСІБ
Марину Кривоверху знав я дуже добре… Прекрасна жінка… Працювала вона в однім із «коматів», а я туди (в «комат») частенько зазирав по ділах (ділов! ділові). Ну й познайомилися…
Марина Крйвоверха, розносячи чай, уздрить, бувало, і мене, та й до мене;
— Мо', й ви випили?.. Випийте!!. Чайок — він не вредить!..
Марина, як бачите, була в тому «коматі» за служницю… Чай ото, було, розносить, а після «державних трудов» — «наслідки» було то підмітає, то ганчіркою повитирає, щоб чисто було скрізь…
Завхоз так їй і наказав, як бралася вона за працю:
— Щоб мені скрізь чисто було! А Марина на те йому:
— Та то вже сама знаю. За те й гроші платите. Справна була жінка Марина… Ніколи їй ніякого «замічанія»…
Була Марина з Полтавської губернії, округ ніяких не визнавала і казала завжди, як було спитаєш її:
— Якої ви округи, Марино?
— Та я ж уже вам казала: Полтавської я губернії, а «в'єзду» Кобиляцького… То тепер округи, кажуть, пішли, а я як з села виїхала, так тоді ще писалося, що з «в'єзду».
Любив я з Мариною побалакати: землячка ж, полтавська. Ну, ото, було, й спитаєш:
— Хто ж ви така, Марино, українка, чи хто?
— Авжеж не хто: полтавська, українка.
— А якою ви мовою говорите?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Том 1. Усмішки, фейлетони, гуморески 1919-1925 » автора Вишня Остап на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вишневі усмішки кримські“ на сторінці 117. Приємного читання.