Розділ «Вишневі усмішки кримські»

— Ото причепились! Такою, як чуєте… Якою люди, такою й я…

— Ви в школі вчилися, Марино?

— Аякже:, дві зими ходила.

— Так якою ж ви мовою говорите?

— Та знаю вже я вас, знаю: вкраїнською говорю. Побалакаємо ото, так і розійдемося.

Хороша була жінка Марина, і роботяща, й привітна… І про панів не любила згадувати.

Трапилося так, що давненько я з Мариною бачився: не ходив до того «комату».

Чимчикую якось улицею, а до мене:

— Драстуйте!.. Дивлюсь — Марина.

— Драстуйте, голубочко! Ну, як воно, що воно? Де ви йдете?

— Та йду оце квитка купувати. Додому їду. Розщитали!

— Як?

— А так. Не видержала тої мови вкраїнської… «Здаменту не здала».

— Як? Розкажіть!

— А так. Вчили ото нас на курсах, чи як вони, щоб усі понашому вивчилися говорити й писати… Раніш ото воно «попанському» все було… І я ото ходила, слухала… Як я людина не дуже ото грамотна, ходила так собі… «Трохи поспиш, трохи послухаєш». Коли ось комісія.

— Марино, — говорять, — Кривоверха! Підходю…

— Звідки ви? — питають.

— Полтавська.

— Українську мойу знаєте?

— Аякже… Руської не втну, а свою, — кажу, — знаю.