Розділ «Вишневі усмішки сільські»

Дззз! Дззз! Дззз!

Медяні камертони, що на спаса бабі Мелашці коржі солодитимуть, а на страсть свічку зліплять.

Тріскатиме й плакатиме перед «усіх сверблящих радості» та свічка жовта, старечими бабиними Мелащиними руками зсучена, а баба Мелашка стоятиме навколішках, битиме поклони:

— Покрий нас, заступнице, чесним твоїм семафором…

І плакатиме баба Мелашка, благаючи в «заступниці» «семафора» на свою сиву голову, похилу, бо звідки знає баба Мелашка, чи «семафор» у «заступниці», а «омофор» на залізниці, чи «омофор» у «заступниці», а «семафор» на залізниці…

Камертонам медяним нема до того діла: Дззз! Дззз! Дззз! Вони працюють…

В ліс! Під грушу, під дуба, під ліщину!.. Під чорта, під диявола!.. Під що завгодно, бо пече!.. Бо свердлом гарячим голову твою просвердлює оте око вогняне, що виткнулося з блакитної перини поміж двох пухкеньких хмарокподушечок!

…В лісі… Ху! Ніби віялом махнуло… Лежиш, і все тобі байдуже…

Чи вб'є Пілсудський Шептицького на двобою, чи Шептицький Пілсудському черепну розколеть коробку… Так тільки іноді думка, як кирпичина, в голові повернеться: «Краще, якби той того, а той того… Обопільно».

…Пече…

— Тррр!.. Куди, ряба?! Та куди ж ото ти, ряба? Кажи, га? Тррр! Тррр! Та бодай же ти йому була ж іздохла! Тррр!!!

В лісі содом… Тріщить ліщина, летить сухе гілля… Якась шалена лавина мчить лісом до узлісся…

І в цім галасі, в цій бурі тріску й лопотіння, як вибухи гарматні, виривається люто, тривожно, з плачем:

— Куди, Манька?!

— Куди, Мура?!

— Куди, Рижа?!

— А не здохла б вона тобі?!

— Тррр! Тррр! Тррр! А лавина мчить…

Ось вискочила Мура на узлісся… Очі дикі, червоні… Тремтить уся… Стала…

Замість хвоста автомобільна шина…