Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1919–1925»

«Протоками називаються вузькі водяні смуги, що ними з'єднуються великі водяні простороні».

А в історії про ті ж таки протоки частіш пишуть уже отак:

«Протоками називаються такі вузькі водяні смуги, що ними роз'єднуються великі водяні простороні».

І, як виявляється, у справі про протоки географи підгуляли.

Історики — нарід, мабуть, ученіший, бо отакою назвою протоків вони мов у око вліпили: така вона і влучна, й правдива.

Берім оті самі Дарданелли та Босфор. Чи з'єднували вони колинебудь Чорне море з Середземним?

Чорта з два.

Навіть качки дикі, то й ті, як у вирій летять, так оті протоки нейтральною зоною обходять.

Були іноді, щоправда, моменти, коли географія ніби брала гору, але ненадовго.

Історія знову роз'єднувала Чорне море з Середземним.

Кінець кінцем остогидло і географії, й історії борюкатися поміж себе за отіо протоки.

Шпурнули вони їх до іншої науки — до міжнародного права.

Міжнародне право пішло шляхом історії. Більш роз'єднувало, ніж із'єднувало. А протоки ще й досі не з'ясують собі, що ж вони є за їдні.

Чи вони з'єднують, чи вони роз'єднують. Але для нас, глядачів, справа ніби пояснішала. Пояснішала вона через те, що міжнародне право — наука. Значно, сказать би, точніша, ніж історія й географія.

Точніша вона через те, що оперує в своїх істинах сильнішими аргументами.

Які аргументи в історії чи в географії? Що таке історія?

Наука про життя та розвиток людства. Ну й живи, ну й розвивайся! Що таке географія?

Гео — земля. Графо — пишу. Ну й пиши собі на здоров'я. Що це за аргументи?

А в міжнародного права аргументи куди кращі, куди дужчі, куди показніші.

Міжнародне право просто каже: