Розділ «Усмішки, фейлетони, гуморески 1919–1925»

Лусьлусь! Лусьлусь!

Візьміть призов…

Ну, де таки видно було, щоб ото новобранець прийшов до старого «присутствія» — й на тобі з порога:

— Годний! Здоровий! Беріть!

Плечима просто знизуєш. Зазирнеш у газету:

— Шкуролупівська волость дала 100 відс. новобранців! Задригайлівська — 100 відс. Перепічанська якось так ухитрилася 110, чи що!

Прямо хоч кричи:

— Та куди ви, хлопці, претесь?!

— Куди, малий, сунеш? Тобі ще через два роки на призов!

Отаке робиться.

Луснули традиції й розсипалися. А які були?!

Дубові… Крицеві… Залізні традиції…

Господи, чого тільки ми в свій час не робили, щоб отого призову позбутися…

Призивали на 21му році, а чай курити починали ще з дев'ятнадцятого…

Знали й бердичівську килу, й минські опухи, й бори* совські язви.

Усього було…

Підходить, було, під оту мірку:

— Права нога не «действує». З дитинства. От щоб мені з цього місця не встати, ще як мені шість місяців було, так сіно косив, а мені кіссям ногу перебито. Так з того часу й не «дєйствує».

— А я німий! Ну, нічогісінько не балакаю!

— А в мене пальці не розгинаються.