Розділ «ПОДОРОЖ НА КРАЙ НОЧІ»

Коли я вже зібрався купувати квиток, мене знову затримали, як ми потім домовились, ще на тиждень, наміряючись показати тулузькі околиці — річку з досить зимною водою, про яку я багато чув, і чудові місцеві виноградники, що ними тут пишалися, здається, геть усі, немов ті лози і справді їм належали. Не годиться, щоб я їхав, побачивши тільки мертвяків бабці Анруй, це неможлива річ! Одне слово, манери, ґречність…

Я розм'як під такою зливою люб'язносте. Я не смів надовго затягувати свої тулузькі гостини через зв'язок із Мадлон, зв'язок, що тепер ставав небезпечний. Стара почала здогадуватись, що між нами щось є. Морока.

Але на ту прогулянку стара не поїде з нами, бо їй дуже не хочеться бодай на день закривати печеру. Що ж, побуду ще тиждень, і ось гарного недільного ранку ми вибралися за місто. Ми з Мадлон тримали Робінзона попідруч. На вокзалі сіли у вагон другого класу, проте в купе так тхнуло ковбасою, неначе їхали в загальному вагоні. Зійшли на станції Сен-Жан. Мадлон начебто знала ці краї, крім того, відразу здибала знайомих, що поприїздили звідусіль потроху. День, як видно, заповідався на славу. Гуляючи, нам доводилось розповідати Робінзонові про все побачене. «Ось сад… Отам міст, а зверху рибалка з вудкою… Риба не клює… Обережно, велосипед!» Зате пахощі смаженої картоплі дійшли до нього самі, і він потяг нас до кав'ярні, де за десять су подавали порцію картоплі. Я знав, що Робінзон полюбляє смажену картоплю, — до речі, як і я сам. Ця пристрасть властива парижанам, бо Мадлон воліла пити вермут, сухий і без нічого.

Річки на півдні не мають своєї волі. Вони немов страждають, здається, ніби от-от пересохнуть. Пагорби, сонце, рибалки, риба, човни, канави, пральні, виноградники, похилі верби — все тягнеться до річки, все вимагає води. Воду розбирають так пожадливо, що в річці її майже не лишається. Інколи річка скидалася радше на затоплений, бакаїстий шлях. Але ж ми приїхали задля насолоди, слід поквапитись і знайти її. Тільки-но впоравшись із хрумкою картоплею, ми надумали поплавати до обіду в човні, це розважило б нас; я, звісно, веслуватиму, а навпроти сядуть рука в руку закохані.

Ми попливли, як кажуть, за течією, де-не-де чіпляючи дном за мілини. Мадлон тоді стиха зойкала, Робінзон нашорошувавсь. Комашня так і лізла в очі. Всюди пильними великими оченятами дивились на воду бабки, боязко змахуючи хвостиками. Нестерпна спека, річка аж парувала. Ми пливли то над вирами, то над мертвим гіллям затоплених дерев. Намагаючись плисти ближче до палючих берегів, ми шукали затінку, який можна знайти під ще не засохлими деревами. Коли розмовляли, ставало ще спекотніше, хоча більшої спеки, здавалось, годі уявити. Зрештою нам стало так зле, що ми й рота боялись розтулити.

Робінзонові, ясна річ, першому набридло наше плавання, і я запропонував пристати біля ресторанчика. Але не тільки нам спало на гадку таке скромне бажання. В залі зібралися рибалки з усього берега, що, спраглі аперитивів, раніше за нас окопалися за батареями пляшок. Робінзон не наважувався запитати, чи дорогий той ресторан, але я зразу позбавив його клопоту, запевнивши, що всі ціни вказано в меню, цілком помірковані. То була правда. Робінзон учепився в руку Мадлон і не пускав її.

Тепер я можу сказати, що в тому ресторані з нас здерли такі гроші, ніби ми справді їли, хоча ми лише намагалися бодай трохи погамувати голод. Про страви, які нам подавали, я краще мовчатиму. їх і тепер там подають.

Збавити пообідній час можна і з вудкою в руках, але тут виникали свої труднощі, бо Робінзонові було б прикро, що він навіть не бачить поплавця. А якщо й далі плисти човном, то я вже знесилів, з мене годі, навеслувався. Я вже не мав тієї снаги, як колись, на африканських річках. Я постарів, і то в усьому.

Прагнучи заохотити друзів до інших фізичних управ, я став запевняти, що коротка прогулянка пішки вздовж берега піде нам тільки на користь. Пройдімо, сказав я, бодай до тих високих трав, онде, коло рядка тополь, туди й кілометра немає.

Ми пішли, я під руку з Робінзоном, а Мадлон трохи попереду — по траві так іти зручніше. На одному річковому закруті почувся акордеон. Музика линула з гарної барки, пришвартованої до берега неподалік від нас. Музика враз причарувала Робінзона. Річ зрозуміла в його стані, а втім, він завжди любив музику. Задоволені, що нарешті догодили Робінзонові, ми сіли просто на траву, не таку припорошену, як на березі, й побачили, що барка та незвичайна. То було чисте й доглянуте судно, що вже не возило вантажів, його використовували як житло. На палубі росло багато квітів і навіть стояла гарненька собача буда. Ми змалювали барку Робінзонові, і йому кортіло розпитати нас геть про все.

— Мені б так хотілося жити на такому доладному судні! — зітхнув Робінзон. — А тобі? — звернувся він до подружки.

— Розумію! — відповіла Мадлон. — Однак, Леоне, знаєш, скільки грошей піде на неї? Мабуть, ще більше, ніж на будинок, який можна здавати пожильцям!

Утрьох ми заходились міркувати, скільки ж коштує така чепурненька барка, й не могли дійти згоди. Кожен називав свою суму. Ми, зрештою, звикли все переоцінювати. Звуки акордеона тішили, сподобались нам і слова пісні… Кінець кінцем ми зійшлися на тому, що барка коштує сто тисяч. Є про що мріяти…

Милі очі заплющ, час-бо хутко біжить

У чудових краях, куди мрія летить.

Ось що, фальшивлячи, а все-таки, як зважити на обставини, досить мило співали на барці кілька жіночих і чоловічих голосів. Спів гармонійно зливався зі спекотним недільним пополуднем, навколишніми луками та річкою.

Робінзон затявся і знай набавляв ціну. Вважав, що барка, за нашим описом, коштує набагато дорожче. Там навіть шибки нагорі, щоб до кают потрапляло світло, всюди мідь, — одне слово, розкіш.

— Леоне, вгамуйся, — намагалася заспокоїти його Мадлон. — Краще ляж і трохи спочинь — тут травичка така густа. Сто тисяч або п'ятсот — хіба це для тебе чи для мене? Нема чим перейматися.

Робінзон ліг, проте й далі визначав ціну, силкуючись уявити, побачити таку дорогезну барку.

— А вона з двигуном? — запитав він. Цього ми не знали. Робінзон наполягав, і я, щоб йому догодити, став оглядати корму, дивлячись, чи не видно валу, який тягнеться до гвинта.