Розділ «ПОДОРОЖ НА КРАЙ НОЧІ»

Присвячую Елізабет Креґ

Подорожувати дуже корисно, це сприяє розвиткові уяви. А решта — лиш омана й утома. Подорож, що її здійснюємо ми, цілковито уявна. В цьому й полягає її сила.

Наша подорож — шлях від життя до смерті. Люди, тварини, міста, речі і явища — все витворено уявою. Це лише роман, не що інше, як вигадана оповідь. Так казав Літтре, а він ніколи не помилявся.

До того ж кожен може вчинити так само, як і ми. Досить лише заплющити очі.

Це по той бік життя.

Що ж, «Подорож» починається. І я хвилююся.

Скільки всього було за чотирнадцять років…

Якби я не був такий знедолений і не мусив заробляти на шматок хліба, то, признаюсь, не розповів би нічого, не написав би жодного рядка.

Бо до мене поставились вороже. Я породив надто багато неприязні до себе.

Подивіться, скільки навколо смертей, ненависти, підступности… Подивіться, яка навколо клоака, гляньте на тих потвор… Ох! Краще бути сліпим і глухим!

Ви, може, заперечите: «Але ж це не подорож! Злочини, від яких ви буцімто постраждали, — пусте, звичайнісінькі „життєві дрібнички“! Розповідь про них свідчить тільки про вашу схильність до обмов і наклепів. Оті неймовірні паскудства — лише витвір вашої хворої уяви! У вас комплекс пошуку справедливости? Він мучить вас? То й нарікайте на самого себе! Ви просто дивак!»

Ох, перепрошую вас тисячу й тисячу разів! Я шаленію, задихаюсь, обурююся! Лицеміри! Святенники! Мене ви не спантеличите! Саме через «Подорож» усі напались на мене! Про це я й під сокирою волатиму! Вони просто квитаються зі мною! В найголовнішому, всього й не перекажеш… Ох, як мені надокучила містика! Ну й життя!

Якби я не був такий знедолений і не мусив заробляти на шматок хліба, то, признаюсь, не розповів би нічого. Таж я лише вшанував шакалів! Хотів бути лагідним… Дбати передусім про пожертви… «Віддай Господеві свою лепту!» Я став безталанний, розпрощався з нормальною температурою тіла! Зазнав мук! Переслідувань, цькувань! Потрібні одна, дві, три чудові книжки, щоб доконати мене! Щоб я заскімлив! Я віддав свою лепту. Я був милосердий — отак-то!

Добрі наміри тішать мене… тішили мене… та вже не тішитимуть.

Якби я не був такий знедолений і пригнічений, то не розповів би нічого, надто свою «Подорож»… «Подорож» — єдина справді лиха книжка з усіх моїх творів. Тепер я розумію себе: в глибинах душі…

Усе почнеться знову! Пробі! Ви почуєте, як згори, з далечі, з усіх безіменних закутків залунають слова й накази…

Те все ви побачите й скажете мені…

Ох, тільки не думайте, ніби я прикидаюсь. Я не прикидаюсь, я став навіть люб'язнішим.

Якби я не був такий пригнічений, не почувався припертим до стіни, то не писав би нічого…