Розділ «ПОДОРОЖ НА КРАЙ НОЧІ»

— У вас часом нема пляшки вина на продаж? — запитав я дівчину.

— Спитайте в мами. Вона, певне, знає, чи там залишилося що-небудь. Німці тут увечері добре похазяйнували…

Дівчина пошепталася з матір'ю, тоді кинула:

— Більше нема! Німці забрали геть усе. Хоча перед тим ми самі дали їм чимало.

— О, як вони понапивалися! — докинула мати, урвавши голосіння. — Це вони люблять.

— Десь добру сотню пляшок забрали, — додав батько, не підводячись із колін.

— Невже не лишилося жодної? — наполягав я, не втрачаючи надію, бо надто вже хотілося випити, і то терпкого білого вина, що бодай трохи збадьорює. — Я б непогано заплатив.

— У нас лишилося тільки дуже дороге. Коштує п'ять франків за пляшку, — пояснила господиня.

— Згода! — Я витяг з кишені величезну купюру — свої п 'ять франків. — Піди пошукай отам! — лагідно звеліла дочці мати.

Дівчина взяла свічку й за хвилину прийшла з літровою пляшкою десь прихованого вина.

Мене обслужили, зосталося тільки вийти.

— А німці мають повертатись? — спитав я, раптом занепокоївшись.

— Можливо, — разом закивали жінки, — але тоді вони спалять усе… Нахвалялися!

— Поїду побачу.

— А ви відчайдух. Це туди! — показав рукою батько в бік Нуарсера-сюр-Лі. Навіть вийшов на дорогу провести мене. Донька й мати боязко нахилились над трупиком: їм треба чатувати цілу ніч.

— Іди до хати! — гукнула дружина. — Жозефе, тобі нема чого стовбичити на вулиці.

— А ви відчайдух, — знову промовив батько, потискаючи мені руку. Я клусом поїхав далі на північ.

— Бодай не кажіть їм, що ми досі тут! — закричала мені вслід донька з порога.

— Завтра вони й самі побачать! — гукнув я у відповідь. Було неприємно, що довелося викинути стільки грошей, тепер вони постали між нами. Сотні су досить, щоб усіх зненавидіти й побажати їм смерти. Коли з тобою твої сто су, то й любові до ближнього більше. — Завтра… — невпевнено протягла дівчина.

Завтра — це дуже далеко, воно не мало для них жодної ваги. По суті, нам усім ішлося тільки про те, щоб прожити ще одну годину. Однісінька година, прожита в світі, де все веде до смерти, — це вже неабищо.