Розділ «ПОЕЗІЇ»

тоді вже очі стулю;

тягар ляга в колиску долонь

більш в спокою, ніж в жалю.

Нікому щоб думати не довелось,

де голову прихилю.

Пісня п’яниці

Це все не від мене. Так сталось воно.

Я прагнув триматись. Тримало вино.

(Що і як, питав себе.)

Тоді, як тепер, на поводі був,

поки йому я зовсім продув.

Я бевзь.

Тепер в його грі я, й воно роздає

і смерті, тварюці, мене програє,

їм здамся усе одно.

Мене, брудну карту, здобуде на гру

й, почухавши нею жахливий свій струп,

жбурне подалі в лайно.

Про фонтани

Зненацька якось я збагну фонтани,