Розділ «ПОЕЗІЇ»

і люди темряву долають кроком,

вагомішим стає все на дорогах

і мало чутно, що в тій стороні.

Й коли від книги я підводжу очі,

ніщо великим робиться, значним.

Є завіконня, я посеред ночі,

безмежжя тут і там, і все із ним;

із тьмою маю злитися охоче —

й на речі мої погляди як треба,

і на громади мудрість, а не лепет, —

земля себе давно переросла.

Й мені здається: перша зірка в небі,

немовби хата на краю села.

Вестерведе, вересень 1901

Споглядання

Я бачу в бурях деревá,

що всі із днів із нерішучих,

гілки в лякливі шиби влучать,

речам в розмові брати участь,

як я отут без друга мучусь