Розділ «ПОЕЗІЇ»

засвоївши урок,

б’є барабанний дріб війни

й несе, мов серце до труни,

над свій останній крок.

Там тислись гори чималі,

немовби нестарій Землі

судилося рости;

під лад базальту міць заліз,

й хитались, як вечірній ліс,

вивищуючись ув імлі,

плиткі людські гурти.

І присмерк смородом морив,

хоч був ніяк не до пори, —

в похмурості застиг,

колода ж падала згори,

і знову полум’я порив —

іскрилися рої.

Напали враз: чужі строї

від приголомшливих провінцій;

залізо реготом своїм